Між крапельками
Заява Леоніда Макаровича Кравчука на російській медіа-помийниці РІА «Новости» щодо відновлення подачі води до окупованого Криму не здивувала. Дідо зробив наступний логічний крок у своєму програмовому слаломі.
Звісно, маючи право на власну думку, як стосовно переміщення рідин у сполучених посудинах, так і повернення Дніпра навспак, перший Президент шокував нас баченням позиції засувки на шлюзі Північно-Кримського каналу.
Складається враження, що й Леонід Макарович з його колосальним досвідом компартійного інтригана, чий вишкіл відбувся на ідеологічних, особливо токсичних з-поміж усіх совкових, теренах, президенством у не найлегші, стартові для країни часи розгубив політичні сенсори. І відслідковувати його шмигляння між крапельками все важче.
Критично сердобольний Леонід Макарович вже колись в унісон з таким же жалісливим Віктором Андрійовичем переймалися голодним існуванням пенсіонерів на окупованому Донбасі. Мовляв, вони ж наші люди, треба платити зароблене ними українським кешем. Екси, як варіант, пропонували доставляти гривні транспортом Червоного Хреста.
Бачите, панове президенти, ті пенсіонери по-справжньому нашими не були ніколи, а сьогодні вони, якщо й «наші», то, вочевидь, колишні. «Українську полуду», включаючи пронизливу богатіковську ностальгію по Галині Петрівні («Давно не бывал я в Донбассе…»), совок скинув, коли з вибалушеними від оргазматичного злиття з російським міром очима шукав розіп'ятих хлопчиків під териконами.
Український Донбас переселився на материк. Тому, навіть оминаючи технічну проблему доправлення гривні до місцевого пенсіонера, а неможливість руху гривневої готівки у джунглях, наповнених кінченими мавпами з гранатами, вже довели фахівці, звертаємо увагу на кадрово-мілітарний аспект. Пенсійний контингент, на який поширюється кравчуківсько-коЗе!ленська філантропія, залишився під «моторолами» лише частково від безвиході. Головна його маса вітала окупацію недопалком усвідомлено, з чіткою орієнтацією на майбутнє громадянство. Надії транснаціональної мерзоти суттєво підгодував недопалок нещодавнім указом про спрощену процедуру рашистської паспортизації тієї колаборантної наволочі. Ця пенсійна публіка є батьками бойовиків, яким не світить навіть всепрощенство Медведчука – з поверненням Донбасу і українців з евакуації стане проблематичним фізичне існування покидьків. Зачищати їх будуть не СБУ з тимчасовими адміністраціями, а сусіди, однокласники і родичі. Атож, виплату отим ветеранам-стаханівцям української пенсії слід називати доплатою. Доважком до фінансування бандитів блідою міллю. Навіть інформованому Євгену Кириловичу Марчуку виявилося важкувато порахувати, скільки з виплачених за чотири роки 80 млрд. грн. пенсій зросійщеній донбас-ваті транзитом пішли до кишень бойовиків.
З кримською водою ті ж загальнолюдські проблеми. Леонід Макарович пропонує дивитися на шлюзи під Каланчаком, як на ринковий механізм збереження залишкової пам'яті «нашого» Криму про Україну. Себто, використовувати дніпровську воду у якості щеплення проти безпам'ятства тих наших співвітчизників, які вимушено залишилися під окупацією. Як би його достукатися до пана Кравчука і порадити перечитати Айтматова – манкурство не лікується! І плаха («Плаха» - авт.), з усім її цинічно-жорстоким змістом призначення – це ампутація головного мозку. Тих кримчан-патріотів, котрі, окрім українського паспорта, зберігають і власну гідність, просимо перетерпіти зневоднення та вимагати від окупаційних властей доставки води хоч би й Аерофлотом. У повній відповідності з міжнародним правом щодо відповідальності окупанта.
Напрошується висновок, що президенство блазня-младоквартальця так наелектризувало крапельки, що й старий вовк заблукав між ними остаточно.
Вадим Демиденко
