Московія пішла va banque – під загрозою суверенітет всієї Східної Європи
Путінський режим марить відновленням імперії, але апетити не обмежуються кордонами СССР. Він хоче поновити державні рубежі Росії 1913 року.
"Туманне майбутнє безсоромного світу" – із таким заголовком минулого тижня з'явилася стаття колишнього кремлівського деміурга Владіслава-Асланбєка Суркова. У ній автор і відверта креатура ГРУ РФ нарікає на відмирання уявлень про "класичну геополітику", для якої аксіомою виступає "банальність, що розмір території має значення, а контроль простору – основа виживання".
Генеральна думка тексту Суркова наступна: «Західна межа нинішньої Росії майже буквально збігається з тією лінією обмеження, на яку 1918 року малодушно погодилися більшовики після пред'явлення німецького ультиматуму». Із цього випливає, що путінській РФ тісно і нудно, а тому основне її завдання полягає тепер у відмові від тиші, у переході до практичної, прикладної, контактної геополітики, бажано – зі знищенням суверенітету сусідів.
На відміну від недурного Суркова, у Кремлі цілком і повністю відмовилися від тактики "нас там нєт"; агресор діє зухвало, очевидно, оточення Владіміра Путіна за його ж наказом вирішило рубати з плеча. А проте "бункерний щур" певно відчув у собі юнацьку спритність і взявся за втілення контактної геополітики старими перевіреними його попередниками (більшовиками та нацистами – прим. ред.) методами.
Не можна сказати точно, коли у путінській голові дозрів план активної фази нового "хрестового походу проти Заходу" через терен України. Проте ясно, що підготовка тривала роками, а впродовж минулих тижнів здійснювалися лише театральні постановки деталей.
Про це свідчать наступні блискавичні події:
- пропозиції Державної Думи РФ визнати маріонеткові кремлівські формування "ДНР"-"ЛНР" як "незалежні держави";
- оперативний перехід від малих провокацій до повноцінного загострення ситуації на лінії зіткнення;
- примусові "евакуація" мирного населення з Донбасу та "мобілізація" тамтешніх чоловіків призовного віку;
- зрежисоване "вторгнення" вигаданої "української ДРГ" на "двох БМП" із території "ДНР" до Ростовської області;
- завчасно "записане" засідання Рада безпеки разом із псевдоісторичною лекцією та показовим підписанням указів про визнання "ДНР"-"ЛНР" у незрозумілих межах, одноголосно підтримане обома палатами Федеральних зборів РФ.
І ось в очах кремлівського "бункерного щура" (та хіба тільки в нього – прим. ред.) почала зникати Росія доромановських, допетровських часів, замість якої нібито твориться Росія путінських часів. Сміх і гріх, – скажете ви, можливо, проте очевидно що на вівтар нової російської державності цілком реально покладуть тисячі українських жертв.
Під завивання брокерів від обвального падіння акцій компаній путінських олігархів, під гуркіт закриття проєкту "Північний потік-2", під звуки заяв лідерів країн Заходу про розробку та запровадження нових санкцій проти всієї кремлівської верхівки Москва руйнує наявний світовий політичний порядок, усталений після смерті СССР. Настає ера "пост-Мінська".
Путін завдав смертельного удару по накиненим Україні Мінським угодам 2015 року, стрімко девальвуючи фундамент усієї архітектури безпеки у повоєнній Європі. Він руйнує стовпи міжнародного права щодо державного суверенітету, недоторканності кордонів, здійснюючи лобову атаку проти ненависної йому "безсоромної" світосистеми.
Але що ж відтворює своїми кривавими руками вбивця Путін: царську Московію, імперію Романових, СССР, а може, Золоту Орду? Ні, це скоріше аналог країни-парії за моделлю КНДР; це випливає з 55-хвилинної нудної лекції "бункерного щура" на тему: «Чому Україна винна у всіх бідах Росії?».
Так само, як і у Пхеньяні в усьому звинувачують сеульські демократичні уряди, так і у Москві за умов відсутності конструктивної національної ідеї кидають усі сили на силовий демонтаж України. Кремль запустив план спецоперації під умовною кодовою назвою "Стрибок мангуста", що передбачає blitzkrieg із території ОРДЛО у бік Києва, щоби паралізувати центр управління і прийняття рішень країни, а потім схилити її до капітуляції задля подальшого поглинання.
І тут на думку спадає важливе питання: чи хоче втілення химерного плану Кремля сам російський народ, громадяни РФ? Чи бажають вони залишитися частиною міжнародної спільноти або ж поринути в очевидні тяжкі принади життя у розширених катівнях путінського хижацького проєкту-ізгоя.
Геополітичне мавпування "Російської імперії 2.0" або "СССР 2.0" – це не лише про межі, а й про закріпачення, поневолення та знищення великої маси так званого "глибинного народу" (чиє коріння знаходиться невідомо де – прим. ред.), що виступає сировиною для підживлення хворих амбіцій кремлівського тирана. Для нього і його покірного оточення головне відключити людям мізки, закріпити рефлекторні реакції, а затим розпоряджатися як біомасою для удобрення дерева путінізму.
Очевидно, що світ огортає темрява. Але надія є, надія на спокійну відсіч України атаці агресора зі Сходу за консолідованої, своєчасної, діяльної та всебічної підтримки її справжніх партнерів.
Своєю чергою, як раніше вже інформував "Останній Бастіон", практично весь цивілізований світ підтримав територіальну цілісність і національний суверенітет України, пообіцявши запровадити санкції проти РФ. Та чи зупинять вони спраглого до чужої крові та смертей Путіна – питання риторичне.
