На 95 році життя у Білій Церкві помер воїн УПА Теодор Дячун
Під час Революції Гідності він регулярно чергував на Майдані. Неодноразово їздив на східний фронт підтримати українських військових.
Після важкої хвороби на 95 році життя помер Дячун Теодор Григорович — легендарний боєць Української Повстанської Армії, почесний громадянин м. Біла Церква.
Про це у себе на сторінці у ФБ повідомив екснардеп Юрій Сиротюк.
«Пішов у Засвіти воїн, що воював до останнього дня. Хто хоч раз був на Марші УПА мусить пам’ятати друга Теодора», — писав Сиротюк.
Він також навів основні віхи біографії воїна УПА.
Народився Теодор Дячун 20 березня 1927-го у селі Стегниківці на Тернопільщині. Батько Григорій Дячун був секретарем «Просвіти» й головою об'єднання селян «Сільський господар». Мама Євдокія — активісткою «Союзу Українок».
Закінчив сім класів школи. У 14 років у 1941 році пішов у підпілля, після того, як побачив трупи 1,2 тисячі в'язнів Тернопільської тюрми, яких розстріляло НКВС, серед них було двоє дядьків Теодора Дячуна — Гнат і Іван.
Пів року проходив юнацький вишкіл ОУН-УПА.
Перед шістьма командирами і капеланом він прочитав декалог і спеціальну молитву. Отримав псевдо «Голуб», бо часто посилали носити листи. Зразу ж призначили керівником групи із забезпечення повстанців продовольством і зброєю.
З 1945 року офіційно воював у лавах Української повстанської армії. Очолював групу зі здобування набоїв і провіанту.
За два роки почалася операція «Червона мітла», під час якої НКВДисти чистили галицькі села від учасників національно-визвольного руху.
Через це змушений був легалізуватися. Влаштувався на роботу в дорожню службу. Вдень із хлопцями засипали ями на дорогах, а вночі виконували завдання районних провідників.
У 1949 році був арештований на явочній квартирі. За рік засудили до розстрілу. Вирок змінили на 25 років каторги і п'ять років таборів.
Покарання відбував у Омській тюрмі та спецтаборі «Екібастуз-вугіллля» у Казахстані. 1956-го, під час хрущовської відлиги, вирок скоротили вдвічі. Виконував норму на 130 відсотків — день рахували за три.
Після смерті Сталіна звільнений, з 1964 року проживав в Джезказгані — там жила двоюрідна сестра, приїхала до висланого чоловіка. Довгі роки працював на шахті, раз в тиждень приходив відмічатися до відділення міліції. З 1978 року проживав у Білій Церкві на Київщині разом з дружиною Лідією.
Брав участь пан Теодор у подіях Революції Гідності, регулярно чергував на Майдані. Неодноразово їздив на східний фронт підтримати воїнів батальйону «Київська Русь». Неодноразово брав участь в акціях на захист рідної мови.
З власної невеликої пенсії ветеран постійно жертвував кошти на допомогу Збройним силам України.
