На гарнір знову локшина?
Лютневе число передвиборного бойового листка «Громадянської позиції» вже першою сторінкою суттєво зміцнило її позиції у тих головах, котрі вагалися – з ким би його оце запозиціонувати душу і серце?
Щире, без дулі за пазухою рукостискання двох імпозантних чоловіків на титульній світлині має символізувати особливу значущість симбіозу влади з органами: майбутній президент вперше у світовій змагальній історії політиків починає презентацію команди з найвідповідальнішої, на думку редактора листка, посади – керівника Служби безпеки. З редактором щодо процедурної першості кандидата Гриценка не погодимось, Сталін Берію теж вважав не останнім біля себе чоловіком.
Вчитуємося у панегірик генерал-майору Віктору Трепаку, аплодуємо переліченим чеснотам, і нас кидає у дрож від перекладеної на нього відповідальності! Виявляється, віднині (з моменту невідворотної вікторії Анатолія Степановича) від оцього симпатичного власника демократичного, сливе клубного піджака без краватки, патріота з кришталевою репутацією і багатообіцяючим поглядом буде залежати «подолання корупції, безпека держави і добробут усього народу» ©. Тобто у нас попереду можлива трансформація парламентсько-президентської республіки у республіку з президентом при όргані. Далі не цитата – цвях: «чесний і професійний новий керівник СБУ здатен кардинально змінити ситуацію у країні». Так щедро делегувати свої повноваження може тільки дійсно чесний український президент.
Ви теж сторопіли, колеги? Адже демонтаж «республіки при зекові» дався нації надто дорогою ціною. Воліли би на чомусь вже й зупинитися…
Гортаємо агітку, і нас потроху відпускає. Та й те – нас переконують, що й після виборів приріст чесних не скоротиться. Їх переходу на гриценків бік суттєво посприяє трепакова СБУ. Але загалом усе афішоване газетою навіює рахманно полуничну заздрість до Сінгапуру з тамтешнім Лі Куан Ю'ом, ідилічні спогади про «Місто сонця» Томаса Мора і фантазії Остапа Бендера з Нью-Васюками посередині.
Хтось запідозрить нас у надмірному критиканстві. Мовляв, демократи у ізгвазданому пулі недоколиханих себелюбців – на вагу золота і їх, правильних, треба леліяти, а не мазюкати. Повірте, ми струшуємо порох (жодних натяків) з їхніх білих одеж винятково з метою популяризації. Адже за абсолютної непередбачуваності настроїв плебсу хтозна, за кого доведеться губу розпускати у другому турі.
Видно, що як над числом «ГП», так і візитом Анатолія Степановича до партійного фотоательє добре попрацювала пані Мостова – у номері жодного лексичного ляпу, на чоловікові вивірена довжина помірної рябизни краватки, виставлені на брендову відстань обшлаги сорочки, адаптована до навколишнього безладу посмішка за оправою явно помірної, доступної кожному виборцю ціни.
Пані Юлія – вже готова перша леді. Тьху-тьху-тьху, якби не зурочити.
Вадим Демиденко
