На Покровському напрямку побільшало банзай-штурмів росіян

Я ж це розумію трохи інакше... Нещодавно у Костянтина Машовця був огляд сил росіян на Покровському напрямку — десятки тисяч особового складу, понад 300 танків тощо.

Так от, уся ця сила застосовується у розтягнутому часовому відрізку. Маючи великі ресурси, тобто техніку, боєкомплект і людей, росіяни все одно обмежені в одночасному його застосуванні на малій площі.

Через особливості місцевості й особливостей бойових дій наступати доводиться вздовж обмеженого переліку доріг та лісопосадок. Відповідно нема сенсу скупчувати в одній хвилі десятки одиниць техніки.

Натомість використовується певний набір, поєднання сил і засобів для конкретної атаки. При цьому ворог очевидно має певний розрахунок того, що він може собі дозволити втратити за певний проміжок часу і може розраховувати застосування.

Чим менш помітні засоби, тим ближче їх можна підтягувати та накопичувати. Габаритну техніку намагаються тримати якомога далі від лінії зіткнення або добре маскувати в тому ж Очеретиному та посадках навколо.

Там же зосереджують міномети, буксировану артилерію, склади із боєкомплектом і піхоту. За моїми спостереженнями на одній з ділянок, де відбувається активний наступ, крім звичного просочування солдатів по посадках і складках місцевості для поповнення/ротації, відбувається у середньому одна концентрована атака з поєднанням засобів кожного дня.

З бронетехніки це БМП/БМД або БТР, які доставляють особовий склад, танки, які їх підтримують і прикривають. Усе синхронного з артилерійськими обстрілами, щоби прибити оборонців до землі, скувати нашу арту і дронарів.

Іноді, навіть синхронні авіаудари. Все це приправляють потужні системи РЕБ на броні для боротьби із fpv-дронами; також РЕБом намагаються прикривати основні маршрути підходу до умовного рубежу атаки.

Як проміжний опорний пункт використовується Очеретине, куди підводять БК і іноді намагаються заховати техніку. Очевидно координується все за підтримки БПЛА.

Все відбувається в короткий проміжок часу. Швидко, щоб оборона мала мінімум часу на реакцію; зокрема, якийсь умовний бригадний РУБАК і за умовні 15 км від лінії зіткнення про рух групи вже знають.

Іноді раніше, рідше пізніше — цей шлях потрібно подолати блискавично. Броня висаджує десант, або не висаджує, якщо арта й дронарі працюють достатньо точно, танки відстрілюються і тікають (якщо вдається).

Броня також, якщо вдається уціліти. Піхота забігає в посадку і намагається розсіятися та сховатися в зеленці, малими групами підходить до своїх рубежів.

На перший погляд, це справді виглядає як самовбивча атака, адже практично завжди ми завдаємо їм втрат. Техніка або горить безповоротно або зазнає ушкоджень після яких потрібен ремонт.

Але загалом завдання певною мірою виконується. Атака часто завершується тим, що певна кількість особового складу виживає і добирається на позиції.

Далі йдуть втрати під час штурмових дій та від дронів, які переслідують окупантів постійно. Незалежно від того атакують вони, чи намагаються ховатися.

Іноді броня, яка рухається на завдання до переднього краю, стає об'єктом прискіпливої уваги артилерії та fpv-розрахунків. Якщо противник розуміє, що проскочити не виходить, то іноді намагається заховати техніку у тому ж Очеретиному.

Навіть без підкріплення на напрямку росіяни можуть провести ще сотні таких штурмів. Тут важливо не лише те, що вони намагаються прориватися до дороги із Покровська на Костянтинівку, а й те, що вони постійно відточують організацію і координацію таких атак з комбінуванням своїх потрібних засобів.

Тобто продовжують адаптуватися. Тому відбиття таких штурмів річ дуже непроста, а кожна одиниця знищеної броні, транспорту для логістики й особового складу — результат величезних зусиль.