На росії наприкінці року можуть закінчитися боєприпаси. Наростає нестача озброєння

З метою економії росія буде змушена скорочувати використання артилерії

Пів року війни для московії призвели не лише до колосальних непоправних втрат у живій силі, а й до величезної витрати озброєнь та військової техніки, пишуть експерти.

Керованих ракет практично не залишилося, снаряди для артилерії та бронетехніка вичерпаються до кінця року, а стан військової авіації не дозволяє вести повномасштабну повітряну кампанію.

Через санкції московія не може продовжувати повноцінне промислове виробництво озброєнь і поповнювати запаси озброєнь, які швидко добігають кінця.

Одна з недооцінюваних проблем, яку не врахували у Кремлі, закінчення ординських запасів артилерійських снарядів та знарядь.

Існує стійке уявлення про наявність величезних запасів артилерійського озброєння, які дісталися московії у спадок від СРСР. Проблема в тому, що радянські снаряди для ствольної артилерії не могли зберігатися довго, і вже влітку 2002 року в ході другої війни в Чечні ординська армія зіткнулася з дефіцитом артилерійських снарядів основних калібрів – 122 мм та 152 мм.

В Україні витрати снарядів на порядок вищі, ніж у Чечні, враховуючи значно більші території воєнних дій. Лінія фронту в Україні розтягнулася на 1300 км, тоді як вся територія Чечні з півночі на півдні лише 150 км, а із заходу на схід менше 100 км.

За оцінками експертів, за пів року агресії проти України московія повинна була витратити не менше 7 млн. снарядів, без урахування втрат прифронтових складів внаслідок українських ударів.

Іншими словами, за збереження інтенсивності війни на нинішньому рівні, Москва вже до кінця 2022 року зіткнеться зі справжнім снарядним голодом і з метою економії змушена буде скорочувати використання артилерії.

Крім снарядів, існує також проблема зносу стволів. І якщо направляючі на реактивних системах залпового вогню при належному обслуговуванні мають тривалий ресурс експлуатації, то у нарізних гармат артилерійських, так само як і в танкових гармат, стволи зношуються набагато швидше.

Так, наприклад, стволи ординських танків мають ресурс від 210 пострілів бронебійними підкаліберними снарядами до 840 пострілів осколково-фугасними та кумулятивними снарядами.

Водночас артилерійські нарізні стволи в залежності від калібру, типу снаряда та дальності пострілу, мають ресурс до 2000–3000 пострілів.

Для порівняння, частина німецьких самохідних гаубиць PzH2000, поставлених Україні, вийшла з ладу через місяць використання за інтенсивності стрілянини в 100 снарядів на добу.

При цьому слід враховувати вплив санкцій. Будучи відрізаними від поставок західного обладнання, запчастин і матеріалів і одночасно обмеженими за людським капіталом та продуктивністю праці, російські виробники артилерії та боєприпасів неминуче зіткнуться в найближчій перспективі не стільки зі стагнацією, скільки зі скороченням виробництва.

Експерти зазначають, що у 2022–2023 роках, можливо, в московії ще зможуть підтримувати набрані у попередні роки темпи виробництва, але у наступні роки неминуче їхнє зниження.

У міру сил здійснюватиметься підтримка та ремонт закупленого раніше обладнання, але кількість і якість продукції почне скорочуватися. По суті це означає перехід від масового промислового виробництва до мануфактури.

На тлі поступово та невідворотно наростаючих проблем з артилерією є сенс кинути погляд на інші види озброєнь та військової техніки. Тут є три основні групи систем: високоточна зброя (ракети), авіація та бронетехніка.

У цих областях така ж плачевна ситуація. Справа дійшла до того, що Росія маскує дефіцит далекобійних ракет використанням комплексів ППО/ПРО С-300/С-400 для ударів по наземних цілях.

Щодо авіації, сьогодні з урахуванням втрат і поломок московія все ще здатна тримати біля кордонів близько 400 бойових літаків різних типів і приблизно 360 вертольотів (далеко не всі з них є ударними).

Однак, вести повномасштабну повітряну кампанію московія виявилася не здатною від початку війни, а зараз її можливості для такої кампанії лише скоротилися.

Виробничі потужності і тут є фундаментальним обмежувачем. Якщо в десятиліття напередодні повномасштабної агресії московія щорічно виробляла 30-35 бойових літаків і 25-30 ударних вертольотів, а модернізувала від 130 до 200 одиниць різної авіатехніки, то запланований раніше на 2020-і роки перехід на нове покоління бойових літаків передбачав зниження їх кількості на користь нової якості.

Тепер же технологічне ембарго навряд чи дозволить цей перехід успішно здійснити з огляду на те, що він і так затримувався протягом ще 2010-х років.

Зрештою, незважаючи на заплановані вливання у ВПК мінімум додаткових сотень мільярдів рублів в одному лише 2022 році, практично неминуча довгострокова деградація виробництва до рівня, коли його збереження залежатиме не так від організаційних та економічних факторів, як від конкретних інженерів, робітників і менеджерів.

Простіше кажучи, і ця галузь буде схожа на мануфактурне, а не промислове виробництво, зазначають експерти.