Національний архів українського гончарства в системі наукових пошуків українських керамологів
Результатом активної збиральницької діяльності Національного музею-заповідника українського гончарства стало заснування 1993 року структурного підрозділу – Національного архіву українського гончарства – основне завдання якого є пошук, збирання та збереження писемних документів, пов’язаних з історією гончарства.
Спеціалізація архіву – формування персональних фондів дослідників (Юрія Лащука, Катерини Матейко, Ірини Сакович, Олександра Тищенка, Марії Кривчанської, Бориса Лисіна, Леоніда Сморжа, Івана Зарецького), майстрів-гончарів (Олександри Селюченко, Трохима Демченка, Надії та Валерія Протор’євих, Василя Омеляненка) та художників-керамістів (Сергія Радька, Світлани Пасічної, Володимира Онищенка, Василя Гудака); пошук та збереження періодичних публікацій, документів організацій, пов’язаних з гончарством, аудіовізуальних матеріалів (негативів, слайдів, фотографій, кінофільмів, відеофільмів, звукових записів), що висвітлюють історію гончарства, виробництв, форми та орнаментики гончарних виробів, традиційний побут гончарів. Станом на 2016 рік в Архіві налічується понад 14 тисяч одиниць збереження вищезгаданих матеріалів.
Фонд видатного українського керамолога, доктора мистецтвознавства, професора Юрія Лащука містить інформацію про наукову та педагогічну діяльність дослідника, матеріали зарубіжних музеїв та архівів, неопубліковані рукописи, збірку негативів, матеріали регіональних польових обстежень, листування з окремими особами, зокрема Петром Ганжею, Володимиром Данилейком, Євгенією Спаською, Віталієм Ханком, Олександром Пошивайлом, листування з вченими різних країн Азії та Європи.
Дослідник свого часу провів масштабну експедицію 24 областями України в пошуках відомостей про види народного мистецтва, особливу увагу звертаючи на кераміку.Як результат–зібрано матеріали регіональних польових обстежень. Кожен регіон представлено ілюстраціями (фотографіями) й докладним описом дослідника, виписками з архівів і літературних джерел. Ця інформація унікальна, оскільки дає можливість фахово атрибутувати кераміку певної території й сформувати уявлення про неї.
Цей фонд слугує прикладом для інших дослідників. Юрій Лащук за життя впорядкував і систематизував свої матеріали, підготувавши до них бібліографічний покажчик.
Гордістю архіву є матеріали, пов’язані з професійною діяльністю видатного українського вченого в галузі технічної керамології – академіка Бориса Лисіна. Його праці щодо розвитку фарфоро-фаянсової й силікатної промисловості дають можливість значно підвищити продуктивність новітніх підприємств і зменшити собівартість їхньої продукції. Цьому сприяли й дослідження глин України, проведені вченим. Фонд дослідника представлено фотографіями, матеріалами науково-педагогічної діяльності.
В архіві зберігається фонд відомого керамолога й мистецтвознавця, професора Олександра Тищенка, який вивчав давньоруське та пізньосередньовічне мистецтво, передусім технологію виготовлення кераміки. У його характеристиці, виданій Кафедрою теорії та історії мистецтв Київського державного художнього інституту, зазначено: «Крупнейший на Украине специалист в области теории и истории декоративно-прикладного искусства, он является одним из авторов 6-томной истории украинского искусства». Фонд містить персональні матеріали керамолога, документи про його службову діяльність: конспекти лекцій з гончарної технології, рецептуру формувальних мас, полив, ангобів і барвників, чорнові нотатки – матеріали для брошури «Технологія виробництва архітектурної майоліки».
Заслуговує на увагу фонд гончаря, педагога й керівника Трохима Демченка. Це документи й матеріали персонального характеру, відомості про громадську й творчу діяльність, книга спогадів мистця, історія Опішненського заводу «Художній керамік» (в основу лягли архівні матеріали й спогади старожилів), складена Григорієм Максимовичем, ескізи орнаментів і робіт, фото глиняних виробів Опішненської керамічної кустарно-промислової школи (1925–1932).
Справжнім скарбом Архіву є фонд славетної опішненської гончарки, майстрині глиняної іграшки, заслуженого майстра народної творчості України, члена Національної спілки художників України Олександри Селюченко. Він містить документи й матеріали персонального характеру, інформацію про службову, громадську й творчу діяльність, щоденники й записники, ескізи орнаментів, публікації про майстриню. Переглядаючи епістолярну спадщину мисткині, можна проаналізувати тогочасний стан гончарства, його проблематику.
Безцінним й унікальним є фонд славетних родин Кричевських й Щербаківських. Це й особисті документи членів родин, велика кількість фотографій, епістолярна спадщина, орнаментальна творчість автора дизайну національного герба України «Тризуб» і перших українських грошей Василя Кричевського, праці Вадима й Данила Щербаківських.
В архіві представлено фотографію – сучасну й минулих років, яка зберегла для прийдешніх поколінь образи гончарів, малювальниць, які своєю творчою працею сформували неповторний образ Опішного, творців гончарного мистецтва. На рідкісних фото зафіксовано краєвиди селища, архітектурні пам’ятки, побут, працю та, й власне, портрети гончарів, на сучасних – найважливіші моменти з життя Музею-заповідника.
В архіві зберігається найбільша в Україні збірка відеофільмів про гончарні центри України та технологію гончарного виробництва у світі. Відзнято лекції вчених: Валентини Борисенко – доктора історичних наук, й Олександра Бобринського – доктора історичних наук, Юрія Лащука – доктора мистецтвознавства, Василя Хитрука – кандидата філологічних наук, інтерв’ю з Катериною Матейко –кандидатом мистецтвознавства. Маємо рідкісні зйомки зустрічей з майстринею іграшки Олександрою Селюченко, гончарем Іваном Біликом.
Також в аудіовізуальних матеріалах зберігаються звукові записи інтерв’ю з опішненськими мистцями – Олександрою Селюченко, Михайлом Китришем, Іваном Біликом, Параскою Біляк.
Зберігаються матеріали про симпозіуми кераміки, конференції, семінари, які відбуваються на базі Музею-заповідника; керамологічні дисертації на здобуття наукових ступенів; звіти про експедиційно-пошукову роботу, разом зі звітами – цінні документальні матеріали про той чи інший досліджуваний регіон.
2009 року співробітники Музею-заповідника та Інституту керамології провели керамологічну експедицію до фаянсових, фарфорових, майолікових заводів Вінницької, Житомирської, Закарпатської, Івано-Франківської, Київської, Львівської, Тернопільської, Хмельницької та Чернівецької областей. Метою польових студій було вивчення сучасного стану фарфоро-фаянсового та майолікового виробництва в Україні. Як виявилося, сімнадцять заводів зникли з керамічної мапи нашої держави. Архів поповнився частиною паспортів виробів окремих підприємств, які допомагають ідентифікувати кераміку промислових підприємств.
Національний архів українського гончарства–унікальнав Україні інституція, що формує базу документальних даних про видатних українських дослідників гончарства – керамологів.
Оксана Яценко,
науковий співробітник
Науково-пошукового відділу
керамологічних джерел
