Наш внутрішній фронт обтяжений злочинами «ждунів»
Побиття військових двічі за тиждень у різних містах України. До того — епідемія підпалів військових автівок.
Будьмо відверті, все це, без перебільшення і нагнітання паніки, — єдиний ланцюг наслідків, двох причин. Дарма, що суспільство на загал намагається їх свідомо ігнорувати.
Перша — вдала російська операція із дискредитації військовослужбовців Сил оборони України серед сами українців. Накручування негативних емоцій навколо «бусіфікації» ТЦК і СП через російські й псевдоукраїнські проросійські інфопомийки призвело до зламу безумовно-позитивного ставлення до людини у військової форми.
Саме через демонізацію співробітників ТЦК людина у формі — власне, «у пікселі» — втратила статус недоторканого Героя. Не для всіх звісно, але «не всіх» виявилось достатньо:
- для підпалів;
- для побиття;
- для хамства.
Друга причина вже суто внутрішня: відсутність діалогу, комунікації, розмови (назвіть як хочте) влади з суспільством. Будьмо щирими, жодної комунікації, просто немає; вона відсутня як така.
Всі складні внутрішні соціальні процеси ігноруються, залишаючись у повному мовчанні або обговорюються настільки пізно, що краще було мовчати. Кожного разу, коли питання може викликати подвійну реакцію і не відомо, чи позитивне сприйняття переважить негативне — влада мовчить.
Такий собі український страус із головою у піску (добре, що хоч не у бетоні) — от вона, справжня емблема сьогодення нашої влади на всіх рівнях. Аргумент, що таки очевидні речі, як недоторканість та вдячність до всіх військовиків, мають бути зрозуміли всім — хибний.
Можна до нескінченності удавати, що у нас високоморальне суспільство суцільних ангелів, проте реальність — інша. У реальності прошарку маргіналів достатньо для загальної ганьби й саме із цим прошарком працює російське ІПСО та агентура, працює місцями вдало.
Але... у маргінальному прошарку суспільства діє простий запобіжник для всіх інших і це — страх! Страх перед силою, тому влада, коли комунікує — проявляє силу, а коли мовчить — слабкість.
Так влаштований реальний світ у цих верствах соціуму і ніяк інакше. А сили страху меншає, коли ми бачимо поліціянта у Смілі, який на побиття військовика нічого ребе — ми демонструємо слабкість.
Ось, чому всі слова міністра внутрішніх справ після цієї події — це знову слабкість, адже це слова «після» без будь-якої страшної дії. Коли ж ми не чуємо не від кого, що будь-хто, хто торкнеться людині у формі буде миттєво та безумовно покараний, коли ми бачимо втікача-депутата, який переслідується за побиття військового так, що спокійно тікає — ми демонструємо слабкість.
Тому настав час змінювати, а не тільки змінюватись! Саме змінювати ставлення та поведінку влади, час демонструвати силу карати за те, що дійсно варто, час складного, але діалогу із суспільством настав.
