НАТО – інструмент продовження інтересів Заходу
Протистояння двох систем у військовій сфері стало глобальнішим. Москва знову програла Північноатлантичному альянсу.
Вступ Фінляндії до НАТО не викличе дуже відчутних суттєвих відповідей з боку РФ. Якоюсь мірою це лише привідкриває завісу реальних причин російської агресії.
І дійсно, реакція на "розширення НАТО" – це лише симптом, але не основна причина. Бо саме НАТО є тільки обгорткою, зручною для розуміння середньостатистичного росіянина, як слід пропагандистськи відточена ще у пізньорадянські часи.
Сам по собі цей блок не є "надбудовою" над країнами Заходу – радше, інструментом продовження їхніх інтересів, які все одно існували би і без блоку. Хоч НАТО є і досить якісним прикладом міжнародної організації, це все ж, у першу чергу міжнародна організація.
Те, що десь з початку 2000-х років РФ всіляко "конкурує" з "агресивним блоком НАТО" – лише наслідок того, що досить довго на підготовчому етапі керівництво РФ не могло заїкнутися про пряму ворожнечу із США як державою. Досить таки геополітичне питання – протистояння Росії та Заходу було самим російським керівництвом замасковане під суто безпекову обгортку.
У підсумку ж, за суто протидією нібито військово-політичному блоку з боку російського керівництва потягнулися рішення у сфері цензури, порушення прав і свобод громадян, докорінної зміни публічної культури і контролю за інтернетом. Аж до блокування "YouTube", яке помалу на Росії готується.
Російське широковідоме YouTube-шоу "ЧБД" (по суті, його створює орбіта "Газпром-медіа" із телеканалу "ТНТ") вже заявило про перехід з "YouTube" у "VK Play". А почалося все із такого маленького "протистояння двох систем" у військовій сфері.
Насправді, цим переходом від суто "військової конкуренції" з НАТО до повноцінного культурного, політичного і економічного конфлікту із Заходом для РФ, який відбувся протягом 2000-2023 років, можна досить добре проілюструвати одну із теорій міжнародних відносин. Представники Копенгаґенської школи міжнародних відносин у 1980-1990-х створили досить живу і притомну теорію сек'юритизації.
По суті, явища, коли у політиці безпекова загроза роздувається до нечуваних масштабів, що дає можливість під призмою цієї загрози розвинути реалізацію "надзвичайних заходів". Тобто, обґрунтувати вихід повноважень влади далеко за межі правових норм.
