На Донбасі пекло. Із щоденними новинами, які хотілося б не чути, бо вони роблять із завзятих оптимістів таких само завзятих песимістів.
Відбувається розхитування емоційних гойдалок, підсилених невиправданими завищеними очікуваннями, створеними українцями власноруч. А ще додайте до купи висловлювання всіляких "лідерів суспільної думки".
Одночасно з тим лунають голоси від Генрі Кіссінджера до Дмітрій Пєскова, котрі спонукають Україну якомога швидше підписати мир і визнати status quo.
Їм вторить карликовий алкоголік Дмітрій Мєдвєдєв. Він атакує, як Україну, так і німецького канцлера, котрий заявив, що "не має бути нав'язаного росією миру".
Але стоп! Ви не бачите чогось дивного? Росіяни, на тлі успіхів на фронті (уточню: локальних успіхів на Донбасі!), щосили стараються примусити Україну піти на перемовини.
Але ж чому так? Чому зараз, коли у них успіхи? Чому вони раптом хочуть миру? Коли це Росія зупинялася по своїй волі? Зазвичай світ силою погроз санкціями змушував Владіміра Путіна домовлятися.
Парадокс, скажете ви? – Ні, навпаки: росія, сконцентрувавши всі сили, кинула їх в одну точку Донбасу і досягає локальних успіхів саме на Донбасі.
І хочу провести перемовини саме зараз, бо саме зараз у них позиція сили. Саме зараз вони ще не до кінця виснажені, тож вони хочуть зафіксувати досягнення, зафіксувати на тлі емоцій перемог, хоч і локальних.
А що це значить? – Що вони розуміють, що вони на піку і, що найближчі тижні принесуть їм максимум із можливого.
Ось саме тому треба зафіксуватися. І тому треба активувати всіх своїх друзів, щоб мирна угода була саме зараз, поки не прийшло озброєння, поки не почалася "структурна трансформація" російської економіки, яку вони самі призначили на кінець другого кварталу.
І про зовнішній світ. Власне Кіссінджер – це ще не весь світ тá й не дарма пов'язана з ним лобістська компанія допомогла просувати "Північний потік-2".
Тому він – не випадковий мудрець. Ми можемо бути не задоволеними Німеччиною і Францією, але риторика Мєдвєдєва каже, що Москва розчарована набагато більше.
І це не кажучи вже про непохитну позицію Великої Британії та Сполучених Штатів Америки. У Вашинґтона з Лондоном своя особлива позиція.
Тá й раніше голоси друзів Путіна закликали Україну капітулювати, а тепер закликають не сильно бити Путіна, щоб він зберіг обличчя. Динаміка позитивна.
Чи означає це, що Україна обов'язково переможе? – Ні. Але це означає, що навіть ворог не бачить своєї стратегічної перемоги й робить усе, щоби зберегти своє обличчя.
І це природно, що він намагається це робити. Природно, що активує свої активи та витрачає всі ресурси. Було б дивно, якби вони цього не робили.
Чи є у ворога ще сили? – Так, бо він поставив все на кін в операції на Донбасі. І буде давити ще.
Але ми маємо пам'ятати, що війна – це марафон. Війна – це гра в довгу і, як ми раділи перемогам під Києвом та Харковом, так і будемо сумувати поразкам на Донбасі.
Але війна сама по собі жахлива і жорстока, війна це найгірше, що може трапитись із країною. Війна це найгірше, що може трапитись у житті людини. І вона вже трапилася.