Нерішучість США і НАТО відтерміновує перемогу України над московією
«Не бійтеся!», – сказав Джозеф Байден напередодні у Варшаві. Не дуже лиш зрозуміло, кому саме він це адресував.
Українцям хотілося б, аби він це сказав сам собі. Аби ми перестали чути мантру, що вони (тобто, колективний Захід – прим. ред.) не хочуть ескалювати і тому не можуть нам дати ті кляті винищувачі.
Дуже легко виступати у Варшаві та закликати не боятися, поки наші хлопці і дівчата воюють за увесь світ, над нашими домами літають грьобані москальські ракети. Адже половина наших дітей – вимушено виїхала за кордон.
За ті самі цінності, про які Байден так красиво говорив і будемо битися далі – я ні на краплю не сумніваюсь. Ось тільки після промови я розумію, що битися далі будемо самі.
Мені б дуже хотілося, аби в цій промові Байден сказав, що світ готовий розділити нашу боротьбу. Не словами підтримки, а конкретними діями.
Нехай навіть не прямою участю у цій цивілізаційній війні, але хоча б адекватною підтримкою армії. Але я цього не почула.
Найоптимістичніша частина промови – це заява, що Владімір Путін не може далі лишатись лідером Росії. Але прозвучало це більше як побажання, а не конкретний план, на жаль.
«Нехай Бог захистить нашу свободу», – сказав Байден у кінці своєї промови. Цікаво, чи він розуміє, що Бог – це ЗСУ?!
