«Ні» поборам у полтавській освіті
«Ні» поборам у полтавській освіті
Прогресивна батьківська громадськість обласного центру позитивно зустріла рішення своєї міської ради щодо заборони фінансових поборів в освітніх закладах.
Хоч наших депутатів першопрохідцями назвати не можна, бо норма щодо безкоштовної освіти була прописана у Конституції та Законі України «Про освіту» задовго до вісімнадцятої сесії Полтавської міськради, яка відбулася 19 жовтня 2018 року, нагадування освітянському чиновництву про невідворотність покарання за рекет у школах, вирішили, не буде зайвим. Може, хтось і злякається.
Секретар міської ради Олександр Шамота, коментуючи підготовку до наступного бюджетного року, акцентував увагу депутатів на відданості влади принципам тяглости – не чекаючи новоріччя, влада сьогодні доточила освітянський бюджет-2018 трьома мільйонами додаткових гривень. Це дасть змогу вставляти нові вікна і обставлятися меблями чи не з 2 січня, а не гаяти час на проектні роботи.
На думку депутата міської ради, лідера фракції «Блок Петра Порошенка «Солідарність» Андрія Матковського 900 млн. грн, виділених на фінансування освітніх закладів у Полтаві, мало б вистачити і на реконструкцію, і на ремонти з пластиковими вікнами, і на шафи з інтерактивними дошками. Депутата, як і нас, тривожить інше – існування відпрацьованих схем щомісячних фінансових консолідацій «батьківського податку на освіту».
Ось ця схема поетапно.
Етап 1: у сердобольному середовищі батьків (не без ніякового натяку шкільної адміністрації) виникає «спонтанна» думка про назрілу необхідність замінити лінолеум у класному приміщенні рідних чад на ламінат Tarkett.
Етап 2: на батьківських зборах адміністрація сором'язливо інформує про обов'язковість оформлення розрахункового рахунку для добровільних внесків не на ім'я («та ви що?! − бодай вам пипоть на язик!») директора, класного керівника чи когось із батьківського комітету, а на благодійну громадську організацію з бездоганною репутацією.
Етап 3: передача реквізитів взірцевого фінансового концентратора голові батьківського комітету не афішується, оскільки того «аудитора зі світовим ім'ям» очолює племінниця завучки під дівочим прізвищем.
Далі – накатаними манівцями.
Психологи пояснюють батьківську готовність до виконання шкільної повинності страхом за свою дитину: а раптом татова-мамина принциповість на ній позначиться? І прощавай золота медаль? Якійсь дещиці заможних батьків відстебнути тисячу гривень на місяць нічого не вартує. Це комфортніше, ніж починати відкритий конфлікт, який з великою вірогідністю закінчиться переводом дитини до іншої школи. Що там будуть інші порядки, не факт. За заможними хабародавцями тягнуться бідніші, інколи – з останніх сил.
А ще ж є й бартер борзими цуценятами…
Вадим Демиденко
