Єдина країна, яка може дати відсіч, це — Сполучені Штати Америки. У них достатньо всього, крім бажання й волі; ще у них достатньо страху.
(Текст подано мовою оригіналу зі збереженням авторської стилістики без виправлень і скорочень. Увага! Присутня ненормативна лексика).
Як відомо з історії, США не вигравали жодної сучасної війни, — уточніть в енциклопедіях, якщо я помиляюся. А тому, поки жорна перемелюють нашу націю, перетворюють наші міста на попіл, країна, яка може, остерігається.
Пальчиком сварить Вашинґтон, щоби не сміли ми влучати по об'єктах прибацаних московитів. Тримайтеся, — кажуть нам із капітолійських пагорбів по той берег Атлантики, — копайте окопи, готуйтеся до перемовин, вмирайте!
А ті, хто мав би й міг вести перемовини, підключати всі сили із того боку океану, не мають можливості виїжджати із країни. Навіть туди, куди їх запрошують, де вони можуть залучити всі свої звʼязки: політичні, культурні, військові, дипломатичні...
Наші поранені військові мали б зустрічатися з американськими ветеранами, наприклад, адже люди зараз виявляються сміливішими, ніж їхні уряди. І, на жаль, як це не прикро визнавати, але з обох боків океану.
Так-так, комуністичний Китай, небезпека об'єднаних диктатур... Як у них, цих чорних сил, виходить об'єднуватися, на відміну від світлих і гарних?
Але добро має бути із кулаками, щоб уміти себе захистити, бо інакше людство забуде взагалі, що таке норма. Тож, якби ті, кого Марк Цукерберґ не дозволяє називати своїм дійсним іменем, знали, що через пів години полетить по їхнім засраним містам, що під їхніми ногами горітиме земля, то чи захлиналися б вони на своїх телепомийках, радісно повідомляючи, що «знищені іноземні інструктори»?