Обібрали дачу…
Можливо, цього не станеться, якщо у «міжсезоння» ви скористаєтеся деякими з наших порад
Чесно кажучи, досі не доводилося зустрічати людину, у якої б не обікрали дачу. Ну, принаймні не замахнулися б… Он, у кума, дача якого поблизу села Клюсівки Новосанжарського району, украли позаторік весь інструментарій. Збиток по грошах невеликий, але ж спеціаліст знає, що таке добрий інструмент і скільки його зазвичай доводиться збирати, аби “усе було”. В іншого знайомого стибзили таганок з балоном і старий телевізор, а в його товариша – консервацію, яку той ще не встиг забрати додому, і дві …подушки, оскільки інших “цінностей” на дачі не було. Не було дуже чого брати і на дачі у колеги: злодюжки прихопили лишень сякий-такий посуд, дещо з консервації, зале в пошуках цінностей перевернули усе догори дригом… “Уже одне неприємно, -- обурюється жінка,-- що хтось лазить у твоєму домі і копошиться у твоїх речах…”
Отже, закінчився дачний сезон. Позаду деньки золоті і все рідше господарі навідуються на дачні ділянки. Зате саме в міжсезоння господарями там стають люди, яких справжні господарі воліли б бачити подалі від свого добра. Як же уберегти дачу, аби там не забрали останнього? Бо тепер уже цуплять не лише те, що погано лежить, але й те, що лежить доволі добре. Принаймні під замком.
Звісно, можна поставити броньовані двері, куленепробивне скло, зробити металічний дах на заклепках , встановити системи відооспостереження і масу сигналізаторів… Але… На бісової мами тоді така дача, охорона якої вартуватиме вам в «картопляному еквіваленті» стільки, скільки ви там і протягом найближчих ста років не виростите. До того ж і з охороною варто не пересолити.
Так, минулої осені, піддавшись настійним «рекомендаціям» дружини, один мій товариш вирішив «укріпитися» – все на дачі загратував. Результат, як кажуть, не забарився: уже за тиждень злодії учинили першу спробу «взяти» дачу. Їх логіку можна зрозуміти: якщо хазяїн встановив грати – значить, йому є що охороняти. Злодії в цьому були настільки переконані, що вдруге прийшли уже з серйознішим інструментарієм, перенівечили грати, перебили ледь не усі вікна, але таки прорвалися всередину, відпилявши одну з решіток, яку зрештою теж … поцупили.
Отже, правило перше – не пересолити. Занадто видимі «охоронні елементи» можуть лише спровокувати злодіїв. Поставив би чоловік (коли вже так хочеться!) решітки зсередини і як знати…!
Якщо ж ви уперто не бажаєте «укріплятися», то вибір залишається дуже обмеженим: зробити вигляд, що красти нічого, чимось відлякати злодюжку
або зрештою спробувати йому помститися.
І тут не обійтися без маленьких хитрощів, скарбничка яких поповнюється з кожним дачним сезоном.
Один чоловік, наприклад, додумався влаштувати «фальшиві» двері. До речі, вони були доволі добротні. Тому навіть якби їх вдалося вибити, на знесиленого злодія чекало б справжнє розчарування у вигляді … капітальної цегляної стіни. Будиночок було споруджено так, що вікна із склоблоків знаходилися на чималій висоті, а справжній вхід, швидше нагадував лаз, і на зиму маскувався купою усілякого непотребу.
Дехто стверджує, що непогано б залишити увімкненим радіо (із циклу: Хто там? – Говорить Київ!»). Звісно, якщо територія ця радіофікована, радіодроти не вкрадені, а ви особливо не переймаєтесь долею самого гучномовця.
Є любителі писати різні «відозви» до грабіжників. На кшалт зафіксованої на нашому фотознімку. Важко сказати, наскільки злодії вірять подібним запевненням, але самих авторів, схоже, вони заспокоюють. І то добре.
Трапляються такі «хлібосоли», які радять зустрічати злодіїв, як найбажаніших у світі гостей – залишати їм випивку, закуску, ледь стіл не накривати… Їжте-пийте, люди дорогі, але, мовляв, тільки нічого не бийте, не ламайте… Але злодюжки теж бувають різними. Одні, наприклад, випили-поїли, але знову усе перевернули ще й на стіл накакали, а інші навіть чемну записку залишили: «Спасибі. Прийдемо ще». От і вибирай з цим “хлібосольством”, що краще?
Зате інший чолов’яга всерйоз радить тримати в дачному будинку собаку, якій просто раз на тиждень треба привозити «провіант». Чесно кажучи, важко уявити псюру, який би залишив на завтра те, що можна з’їсти сьогодні. Зате можна добре уявити, що може натворити тварина кинута наодинці в холодному і голодному будинку. Аби не вийшло так, що хай би вже краще бандити…
Хай там як, а старайтеся якомога частіше навідуватися у «міжсезоння» на дачу, залишаючи щоразу після себе хоч якісь сліди. Киньте серед двору щойно зрізане гілля, купу листя, спаліть якийсь мотлох… Після того, як випаде сніг, обов’язково протоптуйте стежину до оселі… Якщо у вас є собака, не забувайте брати її з собою – собачий лемент на всю округу неодмінно відкладеться в пам’яті потенційних крадіїв.
Злодій… укакався прямо на рейках
Заповітна мрія кожного дачника якщо не вберегти власне добро, то принаймні спіймати злодія чи хоча б помститися йому. Звісно, є всі підстави вважати, що ви нормальна людина і деякі з «методів» відкинете одразу. Ну, наприклад, не залишите на дачі отруєне спиртне чи продукти.
І не підете шляхом одного полтавця, який, покидаючи дачу, злегка … відкручував для «гостей» вентиль балона, аби стравлювати потихеньку газ… Злодії , певне, попалися, таки курящі. а ,може, з ліхтариком… Наразі про їх долю нічого не відомо, а от дачі нема…
Сподіваємося, що ви не поставите й міну-розтяжку, як це зробив на власному городі «герой» однієї з наших недавніх публікацій (на міні, до речі, підірвалися його ж друзі!).
Певне, не варто іти шляхом і одного полтавця, який влаштував погріб на дачі таким робом, що коли у погрібник заходила чужа людина, то неодмінно … провалювалася.. Як у телегрі «Російська рулетка»! Яке ж було здивування господаря, коли приїхавши на дачу через місяць, він застав у власному погребі напівживого сусіда. Той сидів серед страшенного сморіду (біотуалета ж у ямі нема!), клацав зубами від холоду і тепер його досі верне від солоних огірків та редьки, які він наминав упродовж місяця, проклинаючи свою гірку долю.
Звісно, можна зрозуміти людей, які упіймали злодія, але… Одні такі «народні месники» міцно зв’язали злодюжку, а оскільки поруч проходила залізниця, то поклали його на рейки, розвернулися і пішли геть… Насправді ж сховалися у кущах, аби дочекатися, поки нещасний навалить од страху у штани і вихопити його ледь не з-під коліс тепловоза..
Одне слово, багато і ще чого не варто було б робити. А от невеликий капканчик і справді не завадив би непроханому гостю. Слід тільки зважити, що “в боргу” після цього він навряд чи залишиться. То ж будьте готовими разом з капканом закупити невелику партію віконного скла – помста, як кажуть, неминуча.
При цьому слід пам’ятати, що палиця має два кінці. Так, один такий жартівник підвісив за дверима дачі відро з фарбою. Бандити, на щастя, будиночок обминули. А от господар, який прибув туди з першими подихами весняного тепла, довго відмивався потім керосином – пам’ять на старість уже не та…
Поселіть на дачі …бомжа!
Є ще один метод збереження власного майна. Можливо, не надто універсальний, але, як свідчать «випробовувані», напрочуд ефективний – поселити на дачі … бомжа. Звісно, це не означає, що ви маєте пустити у «святая святих» першого-ліпшого алкоголіка. Але, зазвичай, серед ваших знайомих, серед знайомих ваших знайомих чи навіть серед друзів знайомих ваших знайомих обов’язково знайдеться людина, яка в силу певних обставин тимчасово (принаймні!) залишилася без житла. Саме так трапилося з одним полтавським художником, якого після смерті дружини бомжем зробило «пізнє кохання» і всі витікаючі звідси наслідки: продаж квартири, переїзд до дами серця, розрив з дітьми , «отрив от народа і падєніє»... Відтоді уже другу зиму підстаркуватий художник живе на дачі у друга-поета. Художник рубає в лісі дрова і топить пічку, а поет пише в місті вірші і спокійно спить. Обоє, кажуть, задоволені.
Утім тепер є й інший варіант: запропонувати власну дачу переселенцям. Можна навіть дещо й підзаробити. Звісно, якщо дача капітальна і взимку опалюється.
Власне, людський фактор і в нашій справі – річ вирішальна. Тому бажано, щоб ви знали усіх своїх сусідів по дачі, спілкувалися з ними і в місті. Тоді б принаймні не доводилося взимку часто їздити на «оглядини» самому. Якщо дача прямо в селі, то сам Бог велів домовитися з сусідами, але і в дачних кооперативах є немало нині людей, які живуть там і взимку. Що вам заважає поставити їм доброго могорича?
Зрештою затямте одне: ніхто крім вас не потурбується про вашу дачу. І не слід тішити себе думкою, що коли вас пограбують, то доблесні міліціонери, завалені справами куди важливішими, кинуть усе на світі і зі швидкістю спринтера побіжать шукати ваші консервовані помідори, пухову перину чи навіть диво 70-х – чорнобілий «Крим-217»… Ніхто не побіжить, і ніхто нікого й нічого шукати не буде. Хіба що ви шепнете в СБУ: мовляв, разом з рейтузами покійної дружини, бандюги поцупили й дивним чином здобуті списки місцевих сепаратистів.
Отже, все як у тій пісні: «Думайтє самі, решайтє самі – іметь ілі не іметь…»
Віталій ДАЧНИЙ
