Остання гастроль «Юного орла»
760 мільйонів гривень збитків. Саме на таку суму, за версією слідства, державу роками «доїло» керівництво КНУКІМ.
Здавалося б, людина віддала своєму університету понад тридцять років життя. «Юний орел», хоч би як хто до цього образу не ставився, дійсно став цілою епохою. Але українська реальність не має сентиментів. Замість спокійної пенсії та почесних дифірамбів на старості у двері стукають слідчі СБУ, Нацполіції та прокурори з ухвалами на обшук.
Суть новини вражає своєю примітивністю і масштабом одночасно: 760 мільйонів гривень збитків. Саме на таку суму, за версією слідства, державу роками «доїло» керівництво Київського національного університету культури і мистецтв.
Схема — класична гоголівська «Мертві душі». Керівництво вишу систематично подавало Міністерству освіти завищені списки студентів, а держава покірно — транш за траншем — оплачувала навчання «привидів». Тепер за статтею 191 ККУ (привласнення та розтрата майна) Михайлу Поплавському та іншим фігурантам «світить» до 12 років ув’язнення з повною конфіскацією майна.
760 мільйонів гривень — це промислові масштаби викачування бюджету. Нам намагаються подати історію про героїчне викриття махінацій. Але давайте без ілюзій: ви серйозно вірите, що ця «чорна діра» працювала десятиліттями, а цілі покоління міністрів освіти, аудиторів, інспекторів та казначеїв нічого не помічали? Не бачили розбіжностей у реєстрах? Не знали, що фінансують повітря?
Знали абсолютно всі. Цей конвеєр працював безперебійно саме тому, що був частиною великого державного лицемірства. Це був негласний консенсус: система заплющує очі на «привидів» в аудиторіях, поки фінансові потоки правильно розподілялися по кабінетах. Ми всі чудово пам’ятаємо нескінченні хороводи навколо «співаючого ректора», цей культ юних тіл і сальні жарти, від яких тхнуло дешевим кабаком із 90-х. Десятиліттями країна мовчки спостерігала за елітним борделем під вивіскою національного університету.
Скільки студенток пройшло через його кабінет і побувало на тому самому столі в обмін на заліки, лояльність чи примарний шанс потрусити сідницями в масовці чергового кліпу? Це був абсолютний секрет Полішинеля: всі знали про домагання, про атмосферу хтивого феодалізму, де дівчата розглядалися виключно як інструмент для задоволення ректорського его та лібідо. Але система мовчала. Бо поки бюджетні мільйони текли правильними руслами в потрібні кабінети, нікого нагорі не хвилювало, кого і в яких позах розбещують у ректорській приймальні.
Але в лютому 2026 року контракт ексректора банально завершився. Зникла посада — впала адміністративна броня. І державна машина, яка десятиліттями годувалася з цієї схеми, раптом «прозріла» і прийшла з обшуками. Це не торжество правосуддя. Це класична показова розправа над тим, хто втратив статус і перестав бути частиною номенклатурного механізму. Система не змінюється — вона просто списує відпрацьований матеріал, роблячи з людини на старості років головного цапа-відбувайла за гріхи, які кришували всі міністерські кабінети.
Автор: Владислав Смірнов.
Від Останнього Бастіону:
Чи дотягнуться слідчі до схожих схем Полтавської політехніки дізнаємся незабаром.
