До 24.II.2022 українці були «людьми третього сорту» для фінів. Ситуація стала змінюватися лише тоді, коли РФ знову взялася чинити геноцид.
Кореспондент інформаційної агенції «Останній Бастіон» поспілкувався з політичним мігрантом із проукраїнськими поглядами, якого крім російських спеціальних каральних служб переслідують ще й фінляндські поліціянти.
У цій третій, і фінальній, частині (попередню читайте тут) інтерв'ю-розслідування Андрєй Романов підсумував свою багаторічну боротьбу та розповів, як влада Суомі насправді ставиться до біженців і дисидентів із РФ.
Вже на той час фіни своєю поведінкою показували, що ми — регіоналісти та самостійники, які не з Москви та не з Санкт-Петербурга — для них «люди третього сорту», як і українці. На першому місці у них завжди власне фіни зі шведами, на другому — мусульмани (сомалійці, афґанці, іракці, чеченці, сирійці) й усі ті хто приїхав до Фінляндії заради отримання соціального пакета разом із російською опозицією та ЛҐБТ-активістами. Навіть сьогодні фіни найбільше відмовляють у політичному притулку мешканцям того ж Уралу, Сибіру чи Сахаліну. На найактивніших заводять карні справи, а до деяких навіть застосовують каральну психіатрію. Все як на Росії. Фінляндія — це поліційна держава, а Гельсинкі — це проросійська клоака, набита російськими резидентами та проросійськими фінами.
Нещодавно фіни порушили кримінальну справу проти позасистемного російського опозиціонера, уродженця Вологди Олєга Алієва. Сьогодні всі про це мовчать. Він відомий тим, що у 2014 році самостійно приїхав до України. Виступав проти захоплення Криму, був волонтером, боровся проти російських загарбників на Сході України. Олєг після приїзду до Фінляндії у 2017 році запросив політичний притулок. Весь цей час йому відписували відмови з імміграційної служби, а на початку 2022 року його навіть хотіли депортувати на Росію. Лише повномасштабна війна проти України зупинила цю ганебну справу. І ось фіни, щоби остаточно не давати йому політичного притулку, завели на нього карну справу. Підставили його, щоби він несвідомо порушив закон Суомі, а потім його засудили.
За версією фінів, Олєг прийшов на співбесіду до імміграційної служби із ножем і там став ним розмахувати. Маю сказати, за 6 років, що він перебуває в таборі для біженців, у нього випало багато зубів, протезування йому не роблять. Щоби йому пережовувати великі шматки їжі, доводиться користуватися ножем: він дрібно розрізає їжу, потім її кладе до рота і повільно пережовує. Ось на цьому його й підловили фіни. Викликали до імміграційної служби й сказали, щоби він узяв із собою їжу. А побачивши в його руках ножа, коли він різав їжу, викликали поліцію і завели на нього карну справу. Звинуватили його у порушенні фінського закону, щоби далі продовжувати відмовляти у наданні притулку й у решті — депортувати на Росію. При тому, що обвинувачем на суді у нього була пані Еліса Р. — фінська дама, фертильного віку. Вона стала головним обвинувачем як у мене, так і в нього.
І ось ще один випадок, про що не говорять і не пишуть у Фінляндії. Мовчать про це й російські опозиційні ЗМІ. Фінські та російські правозахисники не працюють у таких справах. 18 січня 2023 року у місті Оулу було застосовано каральну психіатрію щодо біженця Віталія Тарасова за його публікації у соціальних мережах. Він просив Джозефа Байдена евакуювати його з Фінляндії, тому що протягом трьох років фінська влада відмовляла йому у наданні притулку з надуманих причин, психологічно на нього тиснули, намагалися його насильно депортувати на Росію. Вина Віталія полягала лише в тому, що він приїхав до Фінляндії просити політичного притулку, що він виступав проти путінського режиму, намагався вести активну опозиційну діяльність.
Тепер ми бачимо, що Фінляндія за слова у мережі застосовує каральну психіатрію, копіюючи свого східного сусіда. Насильницьким шляхом, поміщаючи активіста до психіатричної клініки, де його кімната більше схожа на камеру, ніж на санаторій-профілакторій. Можна було б цей випадок пропустити, читаючи деякі дописи Віталія і звинувачуючи його у запаленому розумі, власних химерних фантазіях, але тиск фінської влади на російських політемігрантів, регіоналістів і самостійників став уже систематичним. Після перебування у психіатричній клініці Віталій Тарасов утік із Фінляндії, але швидше за все його повернуть назад, адже йому ніхто не допомагає, а фінська Поліція безпеки та фінські лікарі знову його запроторять до клініки, щоби кінець-кінцем таки видати Росії.
– Чесно кажучи, змальована Вами ситуація аж ніяк не надихає на подальшу боротьбу. Та попри все, чи маєте зараз плани на майбутнє?
– Зізнаюся, я вже давно намагаюся не заглядати у майбутнє, тим більше не будую планів. 2005 року я вступив у партію «Родіна» у рідному Магнітогорську, повірив їхнім агітаторам. З того моменту і розпочалася моя громадсько-політична діяльність, яка триває по нині. Там я познайомився з ветеранами, із працівниками Магнітогорського металургійного комбінату. У той час я ще не знав, що за 9 років нашої спільної боротьби ці люди стануть для мене рідними й багато чого мене навчать.
Кожного з них я назвав би людиною з великої літери. Таких людей більше ніде не зустрічав. Тоді ми створили Комітет ошуканих акціонерів ВАТ «ММК», а потім — Міську робочу громадську організацію, незалежну робочу профспілку «Захист Магнітогорського металургійного комбінату та його дочірніх підприємств», Спілку ініціативних груп міста Магнітогорськ. Виступали проти Путіна і найвпливовішої людини міста, доларового мільярдера, олігарха Віктора Рашнікова. Він — друг Путіна, який потрапив під санкції ЄС і США.
Із відтоді минуло 17 років, багатьох ветеранів немає серед нас, але їхня справа продовжує жити, їхні слова, вчинки залишаються затребуваними в моєму рідному місті. Чи міг я тоді будувати такі плани на майбутнє? Звісно, що ні. Наш концептуальний розум не може дати точної відповіді, тим більше все правильно прорахувати, коли попереду багато невідомого.
На той час я не думав і про еміграцію. Для людини з бідного регіону отримати політичний притулок у Європі вкрай складно, тим більше без «блату» реалізувати себе в опозиційній детальності. Стати відомим не лише у себе в місті, а й на Росії, в Україні та Європі, щоби про тебе мовчали, але продовжували з тобою боротися вже фінськими руками. Якщо все це прийшло у твоє життя, а прорахувати це просто неможливо, — значить, ти справді на своєму місці, займаєшся тим, чим ти маєш займатися у житті.
Знайти себе у житті – ось, що для мене було найголовніше. Це і були мої плани на майбутнє, як бути вільним, незалежним, допомагати людям... А у Фінляндії, коли я бачив, як фіни нас усіх російських дисидентів, хто втік від путінських репресій, обливають брехнею і брудом, допомагають Путіну та економічно зміцнюють Росію, хоча вже тоді йшла війна проти України, а російська армія вбивала українців, ось тоді для мене стало головною метою — не заплямуватися цим брудом: не сплачувати максимально податки фінляндській державі, щоби жоден мій цент із податків не пішов на Росію у вигляді інвестицій, виступати відкрито проти дружби та зближення Москви та Гельсинкі, продовжуючи свою опозиційну діяльність.
Фінським обивателям цього не зрозуміти, як і російським, котрі у Суомі живуть тільки тваринними інстинктами й загрузли у своєму комфорті, при цьому прибираючи з життя всі моральні якості. Вони відвідували Росію, купували там дешевий бензин та їжу (деякі з них і сьогодні через Естонію їздять на Росію), ходили на вибори, обирали Путіна, робили явку, при цьому після 24.II.2022 лицемірно підняли прапор України у Фінляндії та вважають, що для України вони дуже багато зробили. Але, якщо на терези справедливості покласти з одного боку 7 років підтримки Росії, коли вже вирувала війна, а з іншого — півтора року ефемерної показної підтримки України, то ми побачимо лицемірство і підлість. Тому, для мене було важливо на той час усунутись від цього суспільства і не зраджувати свого коріння.
Тим більше моя бабуся Марія — українка з походження — по лінії матері брала велику участь у моєму вихованні. Вона сильно мене любила і померла якихось 3 роки тому, у 2020-му. Вона мала прізвище Солошенко, виховувалась на Уралі з братами без матері та батька у важкий час, куди їх насильно вивезли більшовики з Наддніпрянської України...
Ще для мене було дуже важливим перетворення нашого регіоналістського проєкту «Вільний Урал» на самостійницький рух. Я вклав у нього всі сили, пожертвував родиною. Разом із дружиною та однодумцями з Магнітогорська, уральськими робітниками, ми створили у 2014 році наш проєкт, який у 2017 році намагалися зареєструвати вже тут, у Суомі. Згодом, у 2019 році ФСБ РФ домовилася з німецьким гостинґ-провайдером про блокування сайту «Вільний Урал». Це був перший на Уралі проєкт, який відкрито говорив про незалежність Уралу від Москви та Росії у цілому, де не було б цензури, як на інших російських опозиційних ресурсах.
Ще один проєкт, до якого я причетний, він досі залишається і продовжує жевріти, хоча на Росії його вже de jure називають «екстремістською організацією» — це рух «Лівий опір». З семи осіб, хто був у цьому русі, тільки ми двоє залишилися на волі – я та Станіслав Дзічковскій. Він єдиний, хто встиг виїхати до США, а я на той час уже жив у Фінляндії. Кубанська активістка Дар'я Полюдова, як головний ініціатор «екстремістської організації» отримала на Росії 9 років таборів за створення «Лівого опору» та за проукраїнські дописи у соціальних мережах.
Сибірський самостійник Ігор Кузнєцов, активний учасник «Лівого опору» — сидить у московському СІЗО, проходить за двома кримінальними статтями й уже не вірить, що скоро вийде на волю. Ще одна наша соратниця — Олена Крилова; її затримали у Бішкеку і хочуть екстрадувати на Росію як «небезпечну екстремістку». Всі мої товариші на Росії виступали за Україну, за її цілісність. Вони хотіли, щоб Україна здобула свободу, а жителі російських і неросійських регіонів зняли зі своєї шиї імперський зашморг Москви й стали незалежними.
Озираючись у минуле, розповідаючи про свій досвід, я пам'ятаю, що фіни готові на будь-яку підлість, аби догодити та допомогти східному сусідові. Вони легко виб'ють у людини внутрішню опору і спостерігатимуть, як ви мучитеся, підкидатимуть дрова у вогонь, варитимуть вас як ту жабу на повільному вогні...
Російське емігрантське середовище плескатиме у долоні, оскільки паразитам невідомі морально-етичні підвалини. Що іншому погано, то їм добре, адже вони приїхали за комфортом, аби прилаштувати свою п'яту точку у теплому місці, а якщо потрібно, — то бути й резидентами Кремля. Фінляндія, особливо у Гельсинкі, — це, відверто кажучи, проросійський відстійник. Тутешня сумнозвісна Поліція безпеки — це огидний аналог ФСБ; а у фінській поліції та у фінській прокуратурі знайдуться «перевертні у погонах». Це треба завжди пам'ятати й остерігатися їх.