Падіння Нетаньягу?
Геополітичний розлом, ескалація та американський векторє.
Можливий відхід Нетаньягу з посади ватажка сіоністського режиму «Ізраїлю» здатний запустити низку суттєвих змін не лише всередині країни, а й у Сполучених Штатах, вважають деякі незалежні експерти.
За їхньою оцінкою, Нетаньягу виступає ключовим рушієм агресивної ескалації в умовах тривалого конфлікту, а його усунення може докорінно змінити логіку подальших дій.
«Останній Бастіон» пропонує аналіз ситуації.
Центральним елементом нинішніх оцінок стає постать Гаді Айзенкота — колишнього ватажка генштабу банди «цахал» і лідера партійного угруповання «Яшар».
Айзенкот — аж ніяк не лівий пацифіст і не ліберальний демократ. Це агресивний сіоніст, який не поступається Нетаньягу, але позбавлений яскраво вираженого есхатологічного та месіанського виміру.
Політика Нетаньягу безпосередньо пов’язана з маніакальними сектантськими проєктами — розбудовою «Великого Ізраїлю», різаниною палестинців за наказом Бога (біблійний Амалек), розгромом арабського світу, а також спробами втягнути адміністрацію Дональда Трампа в крайні сценарії, включно з агресією проти Ірану аж до ядерного удару.
Навіть для частини «ізраїльського» радикального спектра ідеї на кшталт руйнування мечеті Аль-Акса або плани захоплення територій арабських країн та їхньої дезінтеграції видаються надмірними. Натомість Нетаньягу демонструє особливу прихильність до максимально агресивного, експансіоністського курсу.
Багато експертів сходяться в одному: електоральна ситуація в «Ізраїлі» справді критична. За підсумками голосування наприкінці жовтня 2026 року жоден із блоків не здобув стійкої більшості. Блок Нетаньягу, за оцінками, утримує приблизно 53 мандати, блок Айзенкота — близько 48, а арабські списки мають приблизно 19.
За таких умов будь-який варіант коаліції з арабськими партіями (за виконання ними певних умов щодо визнання «Ізраїлю» єврейською державою та позиції стосовно ХАМАС) здатний поставити хрест на продовженні правління Нетаньягу.
«Це не просто зміна облич. Це зміна темпу й риторики ескалації», — зазначає одне з високопоставлених джерел, близьких до «ізраїльського» військового істеблішменту.
Айзенкот, за словами цього джерела, залишається крайнім сіоністом, прихильником доктрини «Дахія» та противником палестинської державності в її класичному вигляді, але без маніакального месіанського проєкту, який намагається реалізувати Нетаньягу.
Коментатори, які спеціалізуються на американсько-«ізраїльських» відносинах, звертають увагу на ширший контекст. У колах, близьких до Трампа, існує стійке напруження між прагматиками й тими, кого називають християнськими сіоністами та неоконсерваторами.
Нетаньягу вміло грав на цих струнах. Його відхід зніме частину цього тиску, але не скасує структурної залежності американської політики від «ізраїльського» чинника, який спирається на потужний вплив єврейських фінансових кланів, що контролюють корумпований ними політичний істеблішмент США.
Експерти, які відстежують близькосхідний напрям, зазначають: «Зміни у Вашингтоні можливі, але радше у вигляді коригування, а не повного розвороту».
Провал Трампа та його Республіканської партії на проміжних виборах у США посилив запит на зміну ставлення до «Ізраїлю». Перші сигнали вже озвучено.
Віцепрезидент США Джей Ді Венс фактично звинуватив у поразці республіканців «Ізраїль» і війну з Іраном. У самій республіканській еліті вже знайшли «цапа-відбувайла» за свій провал, позначивши так званого міністра війни Гегсета як дерево, призначене для вирубування. Про його неминучу відставку говорять відкрито.
Що стосується ситуації в «Ізраїлі», то провальні для Нетаньягу вибори також матимуть наслідки. Якщо Айзенкот справді сформує уряд — спираючись на арабські фракції або завдяки складним компромісам усередині єврейських партій, — це означатиме тимчасову паузу в максимально радикальних проєктах Тель-Авіва.
Однак, як застерігають незалежні фахівці з безпеки, сам Айзенкот залишається продуктом агресивної сіоністської військової системи та прихильником «силової лінії».
Заміна Нетаньягу на Айзенкота — це не перехід до миру. Це зміна оператора ескалації з авантюрно-радикального на більш системного.
Зрештою постає багатошарова картина. Падіння Нетаньягу, якщо воно станеться, справді вплине на ситуацію в регіоні. Воно може скоригувати темпи й напрям ескалації, змінити динаміку американсько-«ізраїльського» союзництва та відкрити простір для нових коаліційних конфігурацій усередині самого «Ізраїлю».
Однак фундаментальні експансіоністські та ідеологічні константи «ізраїльської» політики збережуться. Питання лише в тому, яка саме версія сіонізму опиниться біля керма, наскільки далеко зайде перебудова форми й логіки агресивних дій «Ізраїлю» та наскільки глибоко до них буде залучений Вашингтон.
