Підпільник УПА Йосип Гевчук: Україна відстояла свою Незалежність завдяки бандерівцям

Опінії
14.02.2021, 17:07
Йосип Гевчук (сидить)
Йосип Гевчук (сидить)
Фото: Фейсбук

Ветеран національно-визвольних змагань України розповів про підпілля, совєтські концтабори і подальшу боротьбу українців.

Журналіст
Ветеран ОУН  і УПА Йосип Миколайович Гевчук народився 7 листопада 1933 року на Тернопільщині в сільській патріотичній родині.

З 15 років став на шлях визвольної боротьби, виконуючи  різні завдання до 1952 року, поки не потрапив до рук КДБ.

Отримав суворий вирок – 25 років таборів. Відсидів 3,5 роки в Казахстані (Караганда) і після загальної амністії і скорого звільнення приїхав у Кривий Ріг у 1957 році, бо їхати на Тернопільщину не мав права.

Попри солідний вік останні тридцять років бере активну участь у суспільно-політичному житті міста Кривого Рогу, долучається до багатьох патріотичних заходів у місті.

Не один рік він є заступником провідника Криворізької міської організації Братства вояків УПА. Згадує, що ветеранів УПА в місті було аж 180, а сьогодні, говорить, лишилось двоє – він та голова організації – 93-річний Роман Пастернак.

Можна сказати, що пан Йосип жива легенда, і він днями погодився детальніше розповісти кореспонденту “Останнього Бастіону” про свій життєвий шлях. Першу частину нашого інтерв'ю ми публікуємо сьогодні.

РОБОТА У ПІДПІЛЛІ 

Пан Йосип був спец розвідником групи підпільників УПА і ОУН. “Де йому було найважче”.

Він згадує: Я знаходився на легальному становищі. Чим займався? Розкидував по селах листівки у скрині, але на пряму не контактував з людьми.  Кожні десять днів давав звіт. Хто приходив в село, скільки москаликів і де знаходяться. 

В той час коли я працював вже не було великих груп, бойові групи діяли маленькими відділами, зазвичай були прив'язані територіально. 

Були боївки, які складалися з 3-4 чоловіків, які відповідали за десь два села. І так вище підпорядковувалися району, області. А далі інформація і література від нас йшла за кордон.

До 1948 року у нас був постійний, добрий зв'язок з українськими закордонними центрами. 

Самі ж підпільники збиралися лише раз на рік весною, ті, хто залишився живий... Виробляли тактику подальшої боротьби.

Наше завдання було проінформувати українців зі сходу про мету, цілі і вимоги нашої боротьби

Листівки, які я розповсюджував були адресовані українцям – спеціалістам з інших областей – вчителям інженерам, людям інших спеціальностей. 

Адже наші люди, корінні, вони прекрасно знали за нас і за боротьбу підпілля, бо ж більшість місцевих жителів допомагали нам.

Наше завдання було проінформувати українців зі сходу про мету, цілі і вимоги нашої боротьби. Бо газет таких вже не було, використовувалися листівки, де і розповідалося хто ми та за що боремося. 

Я прямий зв'язок не тримав ні з ким з тих для кого адресувалися листівки, лише підкидував агітацію по дворах. 

Такий спосіб агітації максимально убезпечував від провалу.

А ті хто приїхали вчителювати – молоді хлопці і дівчата, вони були несвідомі того, що відбувається, ба більше налаштовані проти нас більшовиками. 

-Чи були такі кого вдалося переагітувати?

-Так було багато таких людей. Коли вони отримували нашу літературу, коли їм пояснювали за нашу боротьбу, дуже багато прихильно ставилися до нас. Особливо вчителя. Ви знаєте я не міг себе не перед ким викривати, висвітлювати, хто я  і що я. 

Але літературу після того, як я її підкидував вчителям, було видно, що вони змінювали і міркували зовсім по іншому.

Уявіть собі, українці боролися двадцять років проти СРСР з 1939 по 60 рік.

Наше підпілля в деяких районах трималося довго. Зараз історикам відомо про бої на Тернопільщини аж в 59 році. 

До того часу йшла підпільна боротьба проти совєтів. Уявіть собі, українці боролися двадцять років проти СРСР з 1939 по 60 рік. А один наш Воїн (Ілько Оберишин-РЕД) протримався не виявленим до 1991 року і ще В'ячеслав Чорновіл приймав його в РУХ. 

Але ця агентурна і бойова робота була кривавою і важкою. Бо агентура ворожа дуже добре і сильно працювала. 

Більшовики, дійсно, так сильно працювали?

-За статистикою, а я в цих питаннях не погано поінформований, кожен десятий житель УРСР був завербований КДБ.

Звісно вони всі не працювали, багато хто під тиском це робили, але дали згоду (підписку) про співпрацю.

Ви, мабуть, цього не знаєте, але у всіх вишах органи кдб вербували свою агентуру. І у вишах, якщо ти хочеш отримати хороший диплом, хороший напрямок. І всі ці агенти були у всіх вишах. І вони виходили з вишів спеціалістами, але вже завербовані. 

І це ж було тотально в усіх областях – західних і східних.

Як приклад: ми приїхали у Місто Чортків (який я добре знаю) І мені треба було знайти туалет. Кинулися шукати того туалету, до одного туалету підійшли, забитий досками. Я говорю так до дружини: будь проклята та комуністична система, що і до туалету немає де сходити. 

А ззаду так один чоловік підскочив і так до мене: а що вам не подобається радянська влада? Чи комуністи не подобаються?

А я повертаюся до нього, ти що офігів? Я нічого не говорив, вам почулося…

Уявіть наскільки люди були завербовані чи загітовані.

-Які ще завдання у вас були?

-От, приміром, треба дізнатися, що робиться в районі, я йду в район, особливо зручно це було робити в базарні дні. Я між людьми крутився, слухав що люди говорять, як МГБ себе веде. Яка ситуація в районах, які оточували наше село – Борщів, Заліщики, Городенка (це вже Івано-Франківщина).

Звісно про це все ніхто не знав, лише я і ті, кому я давав звіт.

Згадує сьогодні пан Йосип і про східняків, які воювали в лавах УПА, зокрема, бійця на псевдо Степовий, який загинув в його селі та інших бійців, які потрапили у лави УПА. Говорить, що більшість з них були з Дніпропетровщини.

АРЕШТ.

Його арештували у 52 році, коли вже полягло майже все підпілля, а перед тим в 51-ому була викрита остання друкарня... Хто, можливо, лишився, ті одиниці, були дуже законспіровані.

-Але агентура все одно добралася і до мене…

Як виявили не можу до сьогоднішнього дня сказати, не знаю. 

Я знаю, що за мною вже слідкували. Я додому часто повертався пізно. І коли я приходив бувало я бачив у себе неподалік хати, там посадочка була і я бачив, що там хтось шмигав, ходив. 
Якісь докази у них можливо і були, але більш опосередковані, бо я на слідстві не визнав нічого.
Все твердив: нічого, що ви говорите про мою участь у підпіллі – це не правда. Такого не було, все це брехня.

Як катували? 

Сильно викручували руки. Я пів року після того не міг здійняти руки. От ви сьогодні бачите, що Путін робить в Росії з опозицією. І ми всі бачили, що в Україні відбувалося у 2014 році. Москалі є москалі...

До кінця року, коли мене посадили в живих в районі з підпільників вже нікого не лишилося. Все було знищено. 

Я отримав 25 років таборів. Сидів в Караганді, Казахстан.

В Караганді сидів з хлопцями переважно з Тернопільщини, Львівщини, Франківщини. Я звільнився в 52 році я пішов на роботу і знімав квартиру - фактично це була землянка - викопана в дорозі. Так жили вивезені з 45 до 53 року. Останніх, кого вислали, то вже був 1953 рік. І жили там переважно виселені українці. Словом, вся Караганда була переповнена українцями, фактично,висланими за те, що були українцями. 

Умови були важкі, харчування не важне.

Той прес який над нами висів залишив відбиток  і на здоров'ї і на життя загалом. Хоча я не застав тих великих труднощів, які були в 47-48 роках.Наші побратими, які раніше потрапили у табір боролися за те, щоб покращити умови життя. У 52 році вже був хоз рахунок відкритий, копійку якусь вже заробляли – 20-30 рублів можна було заробити на місяць.
 
Як згадує пан Йосип, йому довго не прийшлося сидіти в таборах, бо Сталін здох, а послідовники пом'якшили режим і була амністія – статтю перекваліфікували – лишилося 7 років терміну, а позаяк відсидів половину строку звільнився в 1955 році. Відповідно відсидів 3, 5 роки.

ВОЛЯ. СІМ'Я. НОВИЙ КРУТИЙ ПОВОРТ ДОЛІ. 

В 56 році я повернувся на Україну, одружився з дівчиною з Рівненщини, яка була донькою воїна УПА – станичного.

Я з нею познайомився вже в 59 році. Я приїхав на Рівненщину до друзів. А майбутня дружина тоді закінчувала 10 клас школи. У мене там друзі були по лагерю, вони мені розповіли хтто її батько, хто вона…

І ми зустрілися, Поговорили з нею, полюбили друг друга. Згодом я приїхав в Кривий Ріг, у мене тут друзі були теж по лагерю.У мене друзі були по багатьом містах – лагерні.

Коли я спілкувався українською мовою мені кричали услід: бандерівець приїхав... Чуєте який діалект у нього, "он не умеют по русски и плакать"

Вона переїхала до мене в Кривий Ріг. І ми тут по тихенькому приживалися в Кривому Розі. Але то був важкий час, коли я спілкувався українською мовою мені кричали услід: бандерівець приїхав, ви що не чуєте, що то бандерівець? Чуєте який діалект у нього, “он не умеют по русски и плакать”...Ось так мені говорили у спину. 

УКРАЇНА ВІДСТОЯЛА СВОЮ НЕЗАЛЕЖНІСТЬ ЗАВДЯКИ БАНДЕРІВЦЯМ

У 1989 ми всі включилися в роботу. Проводили акції в містах, їздили по селах пояснювали людям, що ми нація, говорила про УПА, яка боролася за Незалежність України і, що ми тепер повинні мати свою Незалежну державу. 

І знаєте, сьогодні можу сказати, що майже 92% людей проголосували за Незалежність України – це робота наша.

Підпільник УПА Йосип Гевчук: Україна відстояла свою Незалежність завдяки бандерівцям_1

В центрі Роман Пастернак (у формі воїна УПА).

Ми працювали не жаліючи себе. Було всякого, і в спину кричали "бандьори", але ми не дивилися на те. Нас було багато бандерівців в Кривому Розі, тільки 180 таких, хто пройшли лагері. А зараз лишилося нас двоє. Я і Роман Пастернак, який був в сотні УПА. 

Ми працювали не жаліючи себе. Було всякого, і в спину кричали "бандьори", але ми не дивилися на те.

Та сьогодні, як Пан Йосип говорить, багато хто з українців навіть у нібито незалежній Україні вважає упівців бандитами. 

-Все тому, що влада радянська, яка була насправді фашистською, її тактикою була відверта брехня і фальсифікація.

І вони все робили, щоб дискредитувати повстанців, стерти з пам'яті народу будь-яку згадку про геройські наші чини і саму національно-визвольну боротьбу українців проти Москви.

Намагалися формувати з нас у народу образ бандитів і головорізів, які лише нищать своїх же людей.
У свій час дуже багато було людей в органах НКВС і МГБ, українців, яких засилали до нас. Вони там були і вірили більшовицькій пропаганді. Вони зовсім не знали хто ми насправді. 

Як приклад вже тут у Кривому Розі ми зіштовхнулися з одним чоловіком, який каже: ваші бандерівці вбили мого дядька.

А я йому говорю: шановний, а ти мені скажи де твій дядько був, що його вбили?

-А він працював в МГБ.

А я кажу, ти мені скажи він прийшов до нас з букетом квітів чи з автоматом? А він прийшов з автоматом. То щоб він не вбив мене, краще б я першим вбив би його. Бо він сюди прийшов не для того, щоб шанувати наше суспільство нашу молодь, а він прийшов сюди грабувати. Робити колективізацію.

У нас в селі колективізація відбулася в 52 році, на двадцять років пізніше ніж це відбулося на Сході.

А ще візьмемо такий приклад, вже в Караганді, я коли звільнився з таборів. Я зустрічався з людьми, які були виселені в 30, 31, 37 роках, які були виселені також в Сибір, а тепер жили там – то це були інтелігенти: діячі культури, вчителі, науковці. Їх усіх до одного висилали з України. 

А тут які лишилися люди, вони, це зараз же добре відомо, пережили страшні голодомори 32-33 роки. Людей залякали смертю і люди підкорилися.

Бо ще частину непокірних розстріляли.

Москва продовжує нацьковувати українців один на одного

І ті, хто вижив, їх діти вже вірили радянській пропаганді. А більшовики старалися ще й нацькувати українців між собою – східняків нацькувати на західняків – і навпаки.
Москва системно це робить...

У ВЛАДІ УКРАЇНИ СЬОГОДНІ ЗАСІЛИ КОН'ЮКТУРНИКИ ТА ЗАРОБІТЧАНИ

А ви сьогодні подивіться в керівництві України, я не буду називати конкретно як багато людей, які одягаються у вишиті сорочки, але давайте реально розберемося чи вони дійсно такі патріоти? 
Ми вже тридцять років будуємо Україну. За цей час всі країни колишнього соцтабору –  Угорщина, Польща, Словаччина як вони розвиваються і як ми.

То хіба вони (влада України)  – керманичі держави – патріоти?

Дуже багато полягло людей за цю соборність, дуже багато крові пролито за соборність. І ми дійшли до цієї соборності, але де ж наші собор-ники?

От я на День Соборності 22 січня цього року сказав: дуже багато полягло людей за цю соборність, дуже багато крові пролито за соборність. І ми дійшли до цієї соборності, Але де ж наші собор-ники? Які могли б економіку розвивати? Така багатюща наша країна, така багатюща наша земля. А чому ж маємо, що маємо? Тому що ми не маємо у владі націоналістів. 

Треба, щоб сьогодні кожна сім'я виховувала своїх дітей в національно-патріотичному дусі. І направляла дітей в річище розвитку нашої країни.

Минуло тридцять років, ціле покоління. Вже хто був молодий на зорі Незалежності стали вже старшими людьми. 

Ці люди, які нами керують з неба не падають, ми їх обираємо.

Але чомусь у нас не йдуть справи як треба.

Ми під час голосування вибираємо руками й ногами, а потім сідаємо на лавочку і плачемо, що нам погано живеться.

А ці люди, які нами керують з неба не падають, ми їх обираємо. 

Я ще пам'ятаю як Чорновіл приїхав на захід України, як люди самі його старалися оберігати, хотіли що він був президентом. Але тоді його не вибрали, хоча треба було обирати.

...Українці мають вже обирати владу відповідально. Вони ж повинні думати кого обирати, знати, наприклад, що на стіл положити, щоб поїсти. Обирають не зрозуміло кого, не хочуть думати, а потім плачуть.

Але ви знаєте це був великий перелом і 2014 рік і 1991 – люди були дуже позитивно налаштовані боротися за Незалежність України. І це дало велику надію.

Читайте також:
Виміри
29 листопада 1965 року у місті Донецьк, народився Мужчиль Олег Володимирович - друг "Лісник"
10:38
Виміри
14 жовтня на свято Покрови Пресвятої Богородиці в Стрию урочисто відкрили пам’ятну дошку Герою України Тарасу Бобаничу
17 жовтня, 09:20
Історія
Його боялися та ненавиділи вороги України. За ним йшли сотні тисяч юнаків і юнок, бо його клич будив приспану мільйонну націю до бою.
15 жовтня, 09:32
Історія
За царських і комуністичних часів важко було б знайти історичну особу, на яку вилито стільки бруду, як на Гетьмана Івана Мазепу (1659-1709).
26 вересня, 19:45
Опінії
Постать Муссоліні – одна з найбільш контроверсійних серед історичних фігур XX століття.
31 серпня, 18:36
Мистецтво
Лише у Венеції міг сформуватися найкращий у світі колорист і портретист, який зумів зобразити живу душу людини на полотні...
27 серпня, 20:36