Писати про російський бізнес в Україні під час війни стає небезпечним для журналістів
Невже захист російського бізнесу та протидія журналістам, які про нього пишуть – може бути захистом національних інтересів?
Вже більше року я висвітлюю присутність російського грального бізнесу в Україні.
Пишу спираючись на конкретні факти, яких за цей час зібралося стільки, що виходить готова кримінальна справа.
Але це в теорії.
На практиці, вся ця боротьба стає схожою на протидію вітрякам, адже очевидні речі, чомусь, залишаються без уваги відповідними органами, а боротьбу починають вести не проти росіян, а проти тих, хто пише про їх присутність.
Проти мене створені персональні ТГ канали, до дискредитації залучені блогери які вимагали вигнання мене з Телемарафону і багато всякого лайна.
В цій боротьбі пройшов рік.
Я публікував нові докази що росіяни – це таки росіяни, ставив запитання КРАІЛ, який сам анонсував позбавлення Pin-UP ліцензії за зв’язки з ворогом і т.д.
Несподівано вилізла історія присутності фінансової монополії на гральному ринку у вигляді платіжної системи «Даймонд Пей», яку також контролюють росіяни та яка напряму платила гроші деяким членам КРАІЛ.
Реагуючи на це НБУ за кілька днів позбавила її ліцензії, саме на підставі зв’язків з росією.
В якийсь момент ігнорувати факти стало неможливо, тому Pin-UP з’явилось кримінальне провадження 62024000000000286.
В рамках цієї справи, і це ви вже точно читали в ЗМІ, суд арештував, а потім передав в АРМА рекордні 2.6 млрд грн.
І схоже цей етап моєї боротьби проти присутності російського Pin-UP в Україні став вирішальним, адже коли я просто писав, а вони спокійно працювали, я був для них «білим шумом». Тепер же, моя діяльність конвертувалася в цілком реальні втрати 60 млн доларів.
Такі гроші вони не готові відпускати.
Тиск на мене посилився, а кульмінація настала наприкінці минулого тижня.
12 вересня, я опублікував допис про те, що 13 березня, суддя Печерського суду Олена Бусик буде розглядати клопотання Pin-UP про скасування арешту з 2.6 млрд і що позитивне рішення судді призведе до втрат бюджету.
Своїм дописом я потрапив «в яблучко».
В день засідання, суддя, вислухавши сторони, перенесла його на понеділок.
Одразу після цього рішення, протягом п’ятниці, я отримав кілька повідомлень від різних людей з пропозицією вступити з Pin-UP в переговори та видалити публікації про засідання суду, так як це питання «критично важливе для них». Для скасування арешту судді потрібна інформаційна тиша.
Всі пропозиції перемовників були відхилені.
За кілька годин після цього, о 17.12 відбувся злам мого Телеграм-акаунту. При цьому відбулось все таким чином, що співрозмовники з числа кібер-фахівців описали як «майже неможливо».
Дворівневий захист, хмарний пароль, та запит на вхід від Телеграму. Нічого з цього не спрацювало.
Телеграм просто прислав повідомлення про факт входу в мій обліковий запис нового пристрою, який знаходиться в Києві та доступ цього пристрою до моїх каналів та чатів.
Єдині варіанти зламу акаунту такого рівня спеціалісти з кібербезпеки пов’язують з діяльністю спецслужб країни агресора, або українських контррозвідувальних служб. Іншим структурам софт для таких зламів недоступний.
Гарна дилема?
Якщо це дійсно російські спецслужби, то виявляється, що присутність представників їх бізнесу в Україні важлива в контексті війни, тому викрадення каналу журналіста, або пошук джерел його інформування логічний.
Але якщо допустити що це здійснено українськими спецслужбами, то постає більш гостре питання. Невже захист російського бізнесу та протидія журналістам, які про нього пишуть – може бути захистом національних інтересів?
Чи можливо це приватні ініціативи окремих співробітників спецслужб, які мають власний інтерес в роботі російського онлайн-казино, та окрім тиску на журналістів блокують і позбавлення цього онлайн-казино ліцензії?
Якщо це так, то що відбувається?
За останній рік таких історій ми проходили вже кілька. Стеження за командою Дениса Бігуса, тиск на журналістів Слідство.Інфо.
Чи не забагато стало таких історій?
Хто дасть відповідь?
