Побудова ГУЛАГу завершена
ГУЛАГ XXI століття не потребує колючого дроту, бараків і конвоїра у ватнику.
Сучасний ГУЛАГ може мати застосунок у смартфоні, QR-код, електронний військово-обліковий документ, реєстр, автоматичний статус, «базу», поліцейський екіпаж, ТЦК, ВЛК, тимчасово виконуючого силовика, Офіс президента як центр фактичного управління і одну універсальну фразу для всіх випадків: «У нас війна». Це не радянський табір у прямій історичній формі. Це його функціональний спадкоємець: система, яка переводить громадянина з простору права у простір обліку, примусу й страху.
Саме це й завершила зелена влада. Зеленський збудував силовий каркас. Федоров — цифрову нервову систему. Окремо це можна продавати як «безпеку» і «модернізацію». Разом це перетворюється на цифрово-силовий ГУЛАГ для українців.
Починалося все як казка про зручність. «Держава в смартфоні», документи без черг, послуги без кабінетів, менше паперу, менше бюрократії, кілька кліків замість походу до чиновника. «Дія» справді стала масовою інфраструктурою: офіційно повідомлялося, що нею користуються вже понад 23 мільйони українців, а в застосунку зібрані десятки цифрових документів і сервісів. У нормальній правовій державі це могло б бути успіхом. Але в державі, де право слабшає, суд не встигає, парламент декоративний, а силовики дедалі більше концентруються навколо політичного центру, цифровізація перестає бути просто сервісом. Вона стає інфраструктурою залежності.
Питання в тому, хто контролює систему, яка визначає твій статус. Питання в тому, що відбувається, коли в базі помилка, а ще гірше коли видалені твої дані чи модифіковані. Питання в тому, чи може громадянин швидко й ефективно оскаржити цифрову позначку, якщо за нею приходить не повідомлення, а поліція, ТЦК, обмеження, штраф або примус. Питання в тому, що сильніше — суд чи реєстр, адвокат чи QR-код, Конституція чи статус у системі.
Офіційний сайт «Резерв+» прямо пояснює, що застосунок є електронним кабінетом військовозобов’язаних і джерелом інформації про те, які дані щодо людини є в реєстрі «Оберіг». Серед даних, які бачить людина, — ТЦК, де вона перебуває на обліку, унікальний номер у реєстрі й навіть те, чи подана вона «в розшук». Електронний військово-обліковий документ має юридичну силу паперового, а його чинність перевіряється через QR-код.
Ось тут і народжується новий, коли база починає рухатися швидше за право. Коли людина ще не отримала пояснення, ще не оскаржила помилку, ще не побачила рішення, але система вже бачить її як об’єкт дії. Коли чиновник не відповів, але реєстр уже спрацював. Коли суд ще думає, а силовий механізм уже везе, бо «розшук».
Це і є цифровий ГУЛАГ: держава, в якій громадянин більше не є первинним носієм прав, а стає профілем у системі. Його не треба переконувати. Йому не треба пояснювати. Його достатньо позначити. А далі система сама виробляє наслідки: перевірку, обмеження, доставлення, ВЛК, наказ, частину, заборону, штраф, блокування, страх.
Федоров у цій конструкції важливий як архітектор цифрової оболонки. Він роками будував образ «держави-сервісу», але цей сервіс виявився небезпечно сумісним із каральною державою. А після його призначення міністром оборони ця сумісність стала не теоретичною, а системною. Верховна Рада 14 січня 2026 року призначила Михайла Федорова міністром оборони; за рішення проголосували 277 народних депутатів. Тобто людина, яка будувала цифрову інфраструктуру держави, отримала політичний контроль над відомством, де зливаються облік людей, мобілізація, персональні дані, логістика, військові статуси, накази, закупівлі й закритість.
Міністерство оборони — це не стартап, а відомство, яке розпоряджається долями, людськими тілами, мільярдами, зброєю, персональними даними, військовими маршрутами й системою примусу. Якщо цифрова логіка входить туди без реального парламентського контролю, незалежного аудиту, сильного суду, відкритих процедур і захисту прав людини, вона стає не реформою, а цифровізацією людського матеріалу.
Паралельно Зеленський завершив силову частину конструкції. Офіс президента, який і так давно фактично став центром реальної влади, отримав ще виразніший силовий профіль: указом №5/2026 Кирила Буданова призначено керівником Офісу президента. СБУ передано у тимчасове виконання Олександру Покладу. Національну поліцію тимчасово очолив Максим Цуцкірідзе після призначення Івана Вигівського міністром внутрішніх справ. Це не просто кадрові новини. Це збирання силового блоку в єдину політичну конфігурацію.
Ключове слово тут — «тимчасово». У ручній системі т.в.о. — це не технічний статус. Це поводок. Тимчасовий керівник не має повноцінної інституційної автономії. Його можна прибрати швидко. Він залежить не від конкурсу, не від довгого мандату, не від незалежної легітимності, а від поточного сигналу згори. Такий керівник не будує інституцію. Він обслуговує вертикаль. Він не сперечається із системою. Він виконує.
Так формується не республіка. Так формується силовий прес режиму.
І тепер дві половини з’єдналися. З одного боку — федоровська цифрова держава: «Дія», «Резерв+», «Оберіг», QR-коди, електронні документи, реєстри, статуси, цифрові кабінети, автоматизовані послуги, обмін даними. З іншого боку — зеленська силова держава: ОП як центр фактичної влади, МВС, Нацпол, СБУ, Міноборони, ТЦК, ВЛК, армійський блок, т.в.о., воєнний стан і політична залежність силових вузлів.
Окремо це називають цифровізацією і безпекою. Разом це називається цифрово-силовий ГУЛАГ.
Совок не зник. Його просто оцифрували.
Раніше людину тримали паспортним столом, пропискою, військкоматом, дільничним, начальником, печаткою і паперовою справою. Тепер її тримають реєстром, застосунком, QR-кодом, електронним статусом, автоматичним обмеженням, «Оберегом», «Резерв+», цифровим документом і силовиком, який просто сканує код та каже: «Так показує система».
Тепер це цифровий неофеодалізм, накладений на совкове кріпацтво. Старий феодал мав землю і кріпака. Новий має платформу, реєстр і статус. Старий чиновник казав: «Не положено». Новий каже: «Система не дозволяє». Старий вертухай стояв на вишці. Новий може сидіти в кабінеті з доступом до бази. Старий ГУЛАГ мав зону. Новий має інтерфейс.
Зелені завершили формування ГУЛАГу саме тому, що вони зшили те, що раніше існувало окремо. Цифровий контроль — із фізичним примусом. Реєстр — із силовиком. Застосунок — із ТЦК. Статус — із доставленням. QR-код — із наказом. Дані — із воєнним станом. «Державу в смартфоні» — з державою в кайданках.
Тепер громадянин уже не просто живе в державі. Він живе всередині системи, яка бачить його, класифікує, оцінює, позначає, передає між органами, обмежує, перевіряє, мобілізує, штрафує, допускає або не допускає. І що менше він може контролювати цю систему, то більше ця система контролює його.
Це не модернізація. Це зміна природи влади.
Республіка будується на довірі. ГУЛАГ — на страху. Республіка відповідає громадянину. ГУЛАГ показує йому статус. Республіка визнає право на помилку держави і механізм її виправлення. ГУЛАГ карає людину за помилку бази. Республіка бачить у людині джерело влади. ГУЛАГ бачить у ній ресурс. Республіка цифровізує свободу. ГУЛАГ цифровізує підкорення.
Найнебезпечніше, що все це подається як прогрес. Нам кажуть: дивіться, як зручно. Дивіться, як швидко. Дивіться, як сучасно. Дивіться, як держава стала ближчою. Але ближчою до кого? До громадянина — чи до його даних? До сервісу — чи до контролю? До свободи — чи до можливості швидше перетворити людину на об’єкт примусу?
Бо коли держава справді стає ближчою, вона краще чує громадянина. А коли цифрово-силова держава стає ближчою, вона краще бачить, де він, який у нього статус і як його швидше дістати.
Саме тому сьогодні головне питання не в тому, чи потрібна Україні цифровізація. Потрібна. Але цифровізація має бути підпорядкована свободі. Україні потрібні реєстри, але не реєстри, вищі за суд. Україні потрібна «Дія», але не як електронний замок на клітці. Україні потрібен «Резерв+», але не як двері в адміністративний конвеєр. Україні потрібне Міноборони майбутнього, але не цифрова м’ясорубка для громадян. Україні потрібна сильна держава, але не каральна вертикаль із красивим інтерфейсом.
Якщо цифровізація не підпорядкована праву, вона стає новою формою неволі. Якщо силова вертикаль отримує цифрову нервову систему, вона перестає бути просто владою. Вона стає системою тотального управління. Якщо громадянин не може швидко зупинити помилковий або незаконний цифровий статус, то він уже не громадянин — він підданий бази.
МВС не приховує цієї логіки. У поясненнях до законодавчої ініціативи про єдину систему відеомоніторингу прямо йдеться про створення єдиних технічних і функціональних вимог, єдиних правил інформаційного обміну між суб’єктами, які отримуватимуть доступ до систем і даних, а також про контроль за доступом до такої інформації. Іншими словами, держава будує не просто мережу камер. Вона будує правила інтеграції потоків відеоданих у єдину управлінську систему.
На Київщині це вже не теорія. Поліція демонструвала систему «Безпечна Київщина» як єдиний інформаційний простір безпеки для громад, що забезпечує відеофіксацію транспортного й пішохідного трафіку. У 2023 році там функціонувало 1883 камери відеоспостереження, із них 480 мали властивість розпізнавання номерних знаків транспортних засобів, 905 були оглядовими, а 500 камер із функцією розпізнавання облич уже були інтегровані в систему.
Тобто це не фантазія про майбутнє. Це вже працює: обличчя, номери автомобілів, пішохідний трафік, транспортний трафік, ситуаційні центри, аналітики, поліція, запити, маршрути. У Києві ще раніше система «Безпечне місто» мала понад 6200 камер відеонагляду, які поліція використовувала для розшуку людей, автомобілів і розкриття правопорушень
А тепер треба скласти це в одну картину: цифрові документи, військово-обліковий статус, реєстр «Оберіг», «Резерв+», «Дія», QR-перевірки, поліція, ТЦК, МВС, камери, розпізнавання облич, розпізнавання номерних знаків, ситуаційні центри, єдина система відеомоніторингу, майбутнє підключення камер із різних муніципальних і приватних контурів. Це вже не просто держава в смартфоні. Це держава над смартфоном, над вулицею, над дорогою, над обличчям, над номером машини, над маршрутом пересування.
Ось чому формула «ГУЛАГ із гарним інтерфейсом» не є метафорою заради ефекту. Це точний опис політичної конструкції: федоровська цифрова оболонка плюс зеленська силова вертикаль плюс слабкі запобіжники плюс воєнний стан як виправдання.
Побудова ГУЛАГу завершена не тоді, коли відкрили табори. Вона завершена тоді, коли суспільство погодилося, що людину можна вийняти з права через статус у системі. Коли погодилося, що база може бути сильнішою за суд. Коли погодилося, що QR-код може бути важливішим за адвоката. Коли погодилося, що війна дозволяє державі не пояснювати. Коли погодилося, що громадянин — це не джерело влади, а профіль у державній платформі.
Зеленський дав цьому ГУЛАГу силовий каркас. Федоров дав йому цифровий інтерфейс.
А українцям тепер пропонують називати це майбутнім.
