Покарання за відьомство: що почитати про Україну?

Опінії
18 липня, 19:31
Покарання за відьомство: що почитати про Україну?
Фото: WoMo

Злочини проти моралі, особливо чаклунство, не завжди в Україні каралося смертю.

Журналіст, історик

В Україні заведено вважати, що питання обвинувачення і покарання за чаклунство на наших землях вивчено слабо. Однак, це не так. Любителі старовини можуть ознайомитися із ґрунтовними працями українських дослідників, які вивчали дане питання.

Питанням злочинів проти моралі першим в Україні почав займатися етнограф В. Милорадович, який першим підняв дану проблему. У своїй праці "Українська відьма Нариси з української демонології", він присвятив цілий розділ питанням такого морального злочину як відьомство, проте варто зазначити, що його дослідження було засноване на народній міфології, віруваннях та уявлень і не торкалася проблеми судів над чаклунками.

Першим істориком, який підняв дане питання в загальноукраїнському масштабі був М. Оглоблін. У своїй праці "Очерки из быта Украины к 18 в.: сожжение ведьмы", яка вийшла друком у 1882 році у Києві, він досліджує злочини проти моралі на Правобережній Україні, а саме в районах містечок Жашків і Тараща У своїй праці вчений досліджував страти відьом на Паску 1799 року, причиною цьому послугувала обставина у відсутності опадів та неврожаї останніх 3 років.

Головною причиною нещасть мешканці Жашкова вважали поховання баби Магдалини, яка за життя була знахаркою і допомагала людям, проте після її смерті почалися неврожаї, багато, хто почав пов’язувати це з і поховання жінки безпосередньо на подвір'ї її будинку. Ширилися чутки, що вона зналася із нечистими. Нарешті 19 квітня 1799 року, натовп людей розрив могилу Магдалини, виявив там труп, що розклався і частину дьогтю та смоли.

Даремно кілька розсудливих людей переконувало, що ця жінка була ревнивою християнкою – натовп вирішив спалити труну із її вмістом. Коваль, Литвиненко, Корнійчук, Дігтяр, Рак склали труну на воза і повезли на кладовище. Увесь натовп посунув за ними, коли вони накидали соломи й підпалили тіло, то вогонь одразу затух, натовп розцінив це як чари та розбігся. Тоді Коваль кинув тіло у бочку, повторно налив смоли й спалив усе.

Вже 3 травня відбувся суд над учасниками акції, а 4 травня Подільський губернський суд визнав усіх чоловіків винними за 3 статтями:

1. Розриття могили.

2. Співучасть в розритті могили.

3. Спалення останків Магдалини.

Проте пан Тарновецький, якому були потрібні робочі руки взяв на поруки усіх обвинувачених. І вони були відправлені за рішенням суду до рідного міста.

Історик робить висновок, що особи, які здійснили такий злочин, порушили такі норми законодавства:

1. Сплюндрування могили (в Україні традиційно сильна повага до померлих, тому це був тяжкий моральний злочин).

2. Наруга над тілом покійника.

3. Зведення наклепу на людину (обвинувачення у відьомстві).

4. Порушення принципу (не карна справа, а моральна), про покійника добре, або ніяк.

Після революційних подій 1917 року і приходу до влади більшовиків, дане питання не входило в концепцію "марксизму-ленінізму", а тому протягом майже всього часу існування СССР не досліджувалося. Більшовики ставили на перше місце не соціально-економічні проблеми, їхньою головною ідеєю була інтернаціоналізація робітничого руху, тому питання злочинів проти моралі відвели етнографам, але і їм через ідеологічний тиск не вдалося об’єктивно займатися даною проблемою.

Найбільшу увагу приділяв даній проблемі у СССР А.Я. Гуревич, історик-медієвіст, автор праць "Средневековый мир: культура безмолвствующего большинства". Дана праця вийшла в якості розділу у московській колективній монографії "Мови культури і проблеми перекладу" у 1990 році. Вчений досліджував психологічну ситуацію навколо злочинів, таких як подружня зрада, неповага до старших, перелюб, чаклунство на Українських землях та в Західній Європі: «сложную социально-экономическую и политическую ситуацию, которая сложилась в Европе XVI-XVII вв. и порождала психологическую нестабильность, способствовавшую распространению всяческих страхов». Історик приходить до висновку, що блудництво, подружня зрада і чаклунство було найбільшим гріхом і моральним злочином, за який переважно карали жінок.

Після проголошення незалежності першим дослідником, який підняв дане питання став Ю. Гошко у праці "Звичаєве право українських Карпат та Прикарпаття 14-19 ст.", яка вийшла друком у Львові у 1999 році, він досліджує особливості Західноукраїнського регіону. Зокрема тут він вивчав ставлення лемків, гуцулів, бойків до подружньої зради, неповаги до старших, ухилення від відвідування церкви, наруги над могилами "відьом", чаклунства, проте найбільшу увагу тут приділено не судам за відьомство, а саме психологічному і соціальному відношенню населення до таких злочинів.

Вчений дійшов до висновку, що в умовах гір існувало звичаєве право, яке полягало в тому, що громада сама судила правопорушника. Мірою покарання могло бути вигнання із громади, засудження, а в окремих випадках і страта (відьомство).

На сьогодні найбільш комплексно дане питання розкрито у монографії Катерини Диси "Історія з відьмами. Суди про чари в українських воєводствах Речі Посполитої ХVII – XVIII століття". Проте географічно вона стосується Правобережжя – земель у складі Речі Посполитої. Хоча сама дослідниця використовувала і записи Лохвицької ратушної книги.

Вона зазначає, що перші згадки про судові процеси проти відьом стосуються саме західноукраїнських земель, датуються другою половиною ХVI століття. У своєму дослідженні К. Диса зазначає, що вироки суду спиралися часто на три "права": Магдебурзьке право, Саксонське зерцало, Литовський Статут. Тортури застосовувалися лише тоді, коли не було свідків, або суддя не вірив обвинувачуваному. Як зазначає дослідниця, обов’язковим елементом було гоління, бо вважалося, що волосся захищає людину від болю.

Процедуру допиту виконував кат. За дослідженням К. Диси, вони були лише у Львові, Кам'янці-Подільському та Кременці. На Лівобережжі катів не було до кінця ХVIII сторіччя. Як виявила дослідниця, у народі професію ката вважали проклятою і їх боялися.

Пані К. Диса провела дослідження до 1776 року, коли Сейм Речі Посполитої остаточно заборонив переслідувати відьом, на Лівобережжі, що входило складу Росії. У Російській імперії Катерина ІІ заборонила переслідувати відьом у 1775 році. Крім того, К. Диса у ході свого дослідження приходить до висновку, що ставлення до чаклунства і відьом зокрема в Україні було толерантнішим ніж в Західній Європі. Вона зазначає, що це пояснювалося величезною роллю знахарів та бабок, які виконували функції цілителів майже у кожному українському селі. За заподіяне зло не спалювали, як на Заході, а найчастіше карали моральним осудом громади або ж вигнанням із міста.

Перегукується проблематика викладена К. Дисою із роботою Т. Орлової "Українська відьма у віддзеркаленні вітчизняної історіографії", дана стаття вийшла у 2009 році в ІІ частині збірника наукових праць "Історична панорама" у Чернівцях. У своїй роботі дослідниця теж підіймає проблему злочинів проти моралі та одну з головних її складових – чарівництво і покарання за нього. Вона детально простежує історіографію даного питання від початку ХХ століття, аналізує радянський період дослідження даної проблеми.

Вона порівнює ситуацію із переслідуванням відьом у Західній Європі й в Україні. Т. Орлова робить висновок, що в Україні ставлення до чарівництва було толерантніше через те, що і зараз навіть депутати перед виборами ходять до бабок-ворожок, адже це міцно увійшло у ментальність і свідомість українців. Також вона зазначає, що дана тема в Україні слабо дослідження і пояснює це відсутністю фінансування.

Тож, як бачимо, українська історична наука, так само як і Західна взялася за питання вивчання соціальної історії. Великий негатив, що 70-ліття радянського періоду привело до гальмування розробок в даній царині, а також чимало документів було втрачено.

Читайте також:
На толерантність? Освіченість? Притомність?..
23 липня, 10:01
"Останній Бастіон" продовжує знайомити своїх читачів з історією традиційних для української нації солярних символів.
22 липня, 09:59
Свастика в сучасному світі є одним з найвпізнаваніших символів зла, расизму і тиранії, який дотепер ненавидять люди в багатьох країнах.
20 липня, 11:22
Відвідувачі музею Панаса Мирного стали дієвими учасниками давньоукраїнського язичницького свята найвищого розквіту природи.
08 липня, 08:39
У приміщені земської школи авторства Опанаса Сластіона на території села Піски-Удайські невдовзі з'явиться етносвітлиця.
23 червня, 09:41
Коли йдеться про «фальсифікацію історії», дехто забуває, що справжня історія війни ще не написана.
05 червня, 17:12