Полтава кров'ю має навчити нас убезпечуватися

(Текст подано мовою оригіналу зі збереженням авторської стилістики без виправлень і скорочень. Увага! Присутня ненормативна лексика).

Полтава. Дуже боляче з будь-якого погляду, а головне, це — знов діти, курсанти 17-22 рочки. Діти, яки обрали шлях Воїна та Захисника.

Чи обрали б вони цей шлях, якби не було війни? Напевно — ні; принаймні точно не всі, не більшістю. Проте, вони у своєму підлітковому віці виявили сили та волі більше за багатьох дорослих.

Саме тому їх убили росіяни. Не через унікальність інституту, не через військову перспективу. Їх убили тому, що вони ті, хто точно здатен розгромити росію.

Немає сумніву, що удар був свідомий та готувався заздалегідь і ніякі вигадані або реальні шикування не дадуть такої миттєвої реакції. Для того потрібна підготовка або, щонайменше, мати у переліку цілей.

Миттєвий вкид про «шикування» — це про підготовку не лише удару, але й наслідків, інакшого тут немає і не може бути, а для чого? Має постати питання: а для чого завдавати удару дійсно страшною та коштовною зброєю без видимого воєнного результату?

Курсанти — не спеціалісти (поки), не «зарубіжні інструктори», тож, нащо це все? Для того, аби наступні не пішли, щоби було страшно батькам та дітям навчати українців військової справи.

Перед нами — показова страта за вибір боронити своє сьогодні, завтра та завжди. Росіяни намагались убити не лише всіх у будівлі Інституту зв'язку, вони цілили у серце кожному українцю, кожної матері, яка має зупинити сина йти навчатися на військового.

Тому й було обрано Полтаву. Вдалося? Точно, ні, проте це не значить, що й нам варто зробити висновки та прийняти частину провини на себе (не фігурально, звісно, але ж...).

Хіба не ризик був навчати майбутню військову еліту відкрито над землею при ракетному терорі росії? Ризик, та чи був він високий?

Ми бачимо у реальності тепер — високий, то що можна та треба було зробити? Перенести... Перенести навчання на нові місця, у нові укриття, забезпечити мінімальну таємність та максимальний захист.

Тому що — це майбутня еліта та надія всіх нас і вони важливіші за всіх у широкому сенсі. Ми просто занадто звикли до війни, звикли до рівня особистої та спільної недбалості, а Полтава довела — дарма.

Висока ціна за розуміння, що війна там, де й була. Така, яка й була, страшна та нелюдяна, а тому Полтава має навчити нас знову про безпеку та рішення, які краще здадуться занадто обережними (краще так).

Саме тому, що війна триває та єдиний шанс уникнути горя Полтави знов — прийняти це у рішеннях. На щастя, попередньо курсанти не постраждали, але це скоріш щасливе виключення, яке доводить вірність правил.