Примітивізація здобутків цивілізації, або зворотна «еволюція» Росії

Парадигма будь-якої імперії формується завдяки прагненню об'єднання необмеженої кількості народів і земель силою універсальної влади.

Саме цей амбітний проєкт під скіпетром всесильної метрополії виражався протягом багатьох століть в експансіоністській політиці, зокрема тієї ж таки Московії.

Бажання загарбати терени сусідів, іноді слабших, але не відсталіших (як було з Гетьманською Україною у XVIII столітті  – прим. ред.) призводило до розв'язання численних воєн і перегляду усталених кордонів.

Ще починаючи з XVII століття переважно в Європі стали відбуватися процеси формування суспільства нового типу, саме – "modern society" у так звану добу Нового часу.

Глибинні процеси – модернізація і демократизація, що йдуть пліч-о-пліч – поступово змінювали стан соціально-політичних інститутів, які встановлювали новий тип суспільних відносин.

У підсумку все це призвело до краху колись могутніх і міцних монархій (скажімо, Німецької – прим. ред.), що склалися до початку XX століття, а також деформації імперської парадигми.

Російська парадигма неодноразово руйнувалася на Україні в українських степах:

• у 1917-му, коли у Києві проголосили окрему Народну Республіку (згодом самостійну);
• у 1939-1959 роках, коли на тлі світової війни українці розгорнули масовий національний рух опору;
• у 1991-му, коли стрімголов покинули конаючу "тюрму народів" з осердям у Москві;
• у 2014-2022 роках, коли наш народ зі зброєю у руках став на захист власної відновленої держави, поміч якій надає колективний Захід.

Згадуваний у попередніх матеріалах на шпальтах "Останнього Бастіону" американський політолог, соціолог та історик Чарльз Тіллі, розглядаючи варіанти розвитку процесів модернізації та демократизації всередині імперії дійшов висновку про несумісність імперських і демократичних структур.

Водночас дослідник запропонував 2 сценарії розвитку подій для імперії за умов її внутрішньої трансформації, яка могла статися й за зовнішніх умов та обставин:

• розпад імперії на взаємозалежні, але цілком самобутні й самодостатні сегменти;
• перетворення імперської системи опосередкованого правління, що веде створення нових зв'язків між центром і периферією.

При цьому Чарльз Тіллі зазначає, що «багатовікова історія людства демонструє безліч прикладів першого варіанта та жодного прикладу другого варіанту».

Звичайно, якби відомому науковцю зі США судилося б дожити до наших днів, то він побачив би, що Геродотовій музі Кліо є, щó запропонувати як приклад і за другим варіантом.

Проте розпад будь-якої імперії (у нашому випадку ресурсної федерації московії – прим. ред.) – це логічний і невблаганний результат; відтягнути цей момент можна, але уникнути – навряд чи вдасться.

Між тим, як уже раніше сповіщав "Останній Бастіон", путінізм та інші версії "-ізмів" у російській обгортці не мають жодної проєкції майбутнього, тільки морок минувшини.