Про цинк з «героєм» на смітнику

Примітно, що тіла передбачалося «… уложить в четыре слоя в мешках либо в гробах, утрамбовать, залить «минеральным вяжущим модификатором» и установить «устройства для абсорбции и нейтрализации радиоактивных, опасных химических веществ и биологических агентов, образующихся при разложении трупов» (мову орди зберігаємо для «пущєй убєдітєльності») ще в грудні минулого року.

То вже таке, що наволоч готувалася укладати свої «природні втрати», а ми були зайняті заготівлею баранини на травневі шашлички, воістину: «два світи – дві системи».  

А дивуватися із закочуванням очей під лоба і оййоєчками тому, що відбувається на рашці, нормальній людині не випадає («западло» по-їхньому). Ми й не дивуємося, констатуємо: зайва хромосома – це вам не інфлюенца якась, чи той же ковід, прошмаркався і готовий до праці та оборони. Скрепа – річ дуже підступна, вона з усієї сили демонструє втрату людської подоби.

Запрошуємо вчергове не здивуватися, читайте, або обмежтеся нашим викладом.

Коротко: бєлгородський донедавна ще мер Іванов наказав перевірити місцеву ритуальну службу. Її працівники викинули на смітник цинкові труни після того, як у них побували транспортовані з України місцеві герої-чмобіки. Там заведено, що родичі, отримавши труп (звісно, у доважку – білу «калину»), купують дерев'яну труну і в ній вже навіки ховають скрепоносця, а цинковий тимчасовий прихисток асвабадітєля утилізують.

Настоянки глоду у бєлгородської зондер-команди цього разу виявилося «пий – не хочу»: цинки з іконами і залишками душ вивалили на ближнє сміттєзвалище.

Увага: цитуємо викид тамтешнього чиновного ідіотизму! «… важко описати емоції з приводу цього злочину. Чи є серце у цих людей? Як можна виявляти таку страшну недбалість щодо героїв, які віддали життя, захищаючи нас з вами?»,  ̶  патетично запитує у земляків вже колишній мер з типовим для орків прізвищем.

Коли «героями» роблять бандитів, а метою життя стає пошук тих, від кого б його ще «захиститися», подив автоматично трансформується у непереборне бажання прибити не Бліду Міль, а усе її божевільне кодло з «героями», винятково «хорошими руськими» і мерами. 

А мер таки колишній. Дотумкавши, з яким бездушним гімнὁм він працює, таке ж саме гімно Антон Іванов вирішив змінити сферу трудової діяльності – пішов у відставку. Атож, його обітниця не допустити нізащо і ніколи гидоту ритуальну до церемоній прощання із загиблою гидотою солдатською, залишиться не реалізованою.

Копачі як вивалювали «героїв», так і вивалюватимуть. Хіба що тепер у промислових масштабах.