Рейд Шаміля Басаєва та його диверсійного загону до тилу російських військ
Події у Будьонівську показали типове для «російського світу» ставлення влада-народ.
3 червня 1995 року російські війська увійшли до с. Ведено, а потім 12 червня увійшли до Шатої та Ножай-Юрта. Таким чином, були окуповані 3 районні центри гірської частини Чечні.
Але кремлівська верхівка недовго раділа переможним реляціям своїх генералів. На неї чекав неприємний сюрприз.
14 червня всі світові ЗМІ облетіла сенсація - чеченські муджахіди на чолі з Шамілем Басаєвим, здійснили рейд у глибокий тил ворога та захопили місто Будьонівськ на півдні Ставропольського краю.
Історія цього зухвалого диверсійного рейду описана багаторазово з різних сторін і точок зору. З роками кремлівські тролі заполонили мережу домислами та дезінформацією, проте ще можна знайти досить об'єктивні описи цих подій та свідчення очевидців.
Коротко нагадаємо читачам хронологію подій. Муджахіди, за різними оцінками від 160 до 195 осіб, їхали в 3-х закритих тентом КАМАЗах, які супроводжували дві легкові машини, перероблені під міліцейські.
До самого міста Будьонівська вони безперешкодно подолали 52 блокпости та КПП, стверджуючи, що в машинах знаходиться «Вантаж-200» (труни з убитими російськими окупантами).
Початковою метою були Мінводи, де планували захопити міжнародний аеропорт, найбільший на півдні Росії. Не виключався і прорив у Москву.
Але зумовлено було так, щоб події розгорнулися у Будьонівську. Під час під'їзду до селища Парасковія поблизу Будьонівська, постові навідріз відмовилися пропускати машини без перевірки. Як виявилось, уперлися на свою голову.
Муджахіди розстріляли постових та в'їхали до міста. Шаміль розділив свій загін на 2 групи і протягом 2-х годин, використовуючи елемент раптовості, було проведено зачистку в місті, за всіма правилами, які використовували російські карателі в Чечні.
Розстрілявши патрульних та захопивши будівлю РУВС, муджахіди також захопили низку адміністративних будівель міста. Дорогою, підірвали з гранатомета автобус із вертолітниками. Тих, хто вижив, розстріляли з автоматів.
Муджахіди діяли без вагань та жорстко. Провівши масштабну зачистку міста, вони вирушили у напрямку 2-ї Ставропольської крайової лікарні, беручи на шляху полонених.
Рішення зайняти оборону саме в лікарні було логічним і єдино вірним у ситуації, що склалася, враховуючи майбутню битву з росіянами і необхідність надавати медичну допомогу пораненим муджахідам.
За різними оцінками, у лікарні зібралося від 1600 до 2000 тисяч осіб. Нема сенсу говорити, що російські генерали хоча б на хвилину сумнівалися у необхідності штурму. Заручники їх турбували найменше.
З перших хвилин, як навколо лікарні були стягнуті спецпідрозділи та бронетехніка, почалася психологічна обробка населення.
Містом ходили провокатори і поширювали панічні жахи про «безчинства терористів» у лікарні. Поширювалася брехня про те, що половину заручників уже перебито, жінок гвалтують, а немовлятам розбивають голови об підлогу.
Потім почався обстріл. Пробували усі. Били по вікнах із заручниками із бронетехніки, розстрілювали з вертольотів ракетами. Вели снайперський вогонь. Безперервно працювали кулемети. У місто нагнали всі відомі спецпідрозділи «Альфа», «Витязь» та «Русь» та ін.
Зрештою 17 червня хвалений російський спецназ висунули на штурм. Штурм захлинувся з великими втратами. Російські джерела повідомили, що під час відступу спецназ був помилково накритий вогнем своїх же. Враховуючи прийоми російських генералів, виникають сумніви щодо «по помилці».
Російські вояки змушені були визнати, що оборона муджахідів була організована грамотно. (Хто б сумнівався). У Шаміля завжди була здатність з будь-якої різношерстої ватаги добровольців організувати боєздатний дисциплінований загін.
Намагалися використати хитрий план проникнення до лікарні під виглядом п'яниць та екзальтованих жінок. Коли їх розстріляли, то вигадали завезти великі картонні коробки з «медикаментами». Муджахіди про всяк випадок дали по них автоматну чергу... з коробок потекла кров.
Як зазначив Асламбек з Герменчука (великий Асламбек) один із помічників Шаміля: «З перших днів воюю в Чечні, довелося воювати в Абхазії, в Карабаху, але такої веселої війни, як у Будьонівську у мене не було – ти стріляєш, помирають росіяни, тобі стріляють, помирають росіяни».
Росіяни тим часом шукали вихід. Крім того, пропонували мільйони доларів і гарантію безпеки. Але ці дешеві трюки не проходили. Шаміль вимагав негайне припинення бомбардувань селищ у Чечні та розпочати переговорний процес про виведення російських військ.
Нарешті, коли втратили десятки спецназівця, близько 130 заручників було вбито, і півтисячі поранено, російським генералам наказали йти на переговори.
Сказати, що російський народ це раби не дає уявлення про його сутність. Навіть у рабів є якась остання грань, перейти яку вони не дозволять тим, хто владує.
У цих немає навіть подібність гідності. Ні час, ні технічний прогрес не змінили цей народ. На різних ток-шоу видно їхню патологічну пристрасть до брехні та моральну тупість. Відсутнє співпереживання собі подібним, але легко входять в істеричний раж, якщо зверху дано наказ сумувати.
Представники інших народів щоразу переконуються, що діалог із росіянами неможливий. Росіяни не просто не розуміють інших, але навіть не намагаються це зробити. Зате якщо їх притиснути вони стають поступливими, але при цьому вухо треба тримати гостро.
Враховуючи, наскільки кремлівська влада цінує людські життя, той факт, що рейд Шаміля та його команди в тил ворога, який приніс якісь політичні плоди, можна віднести до розряду виключення. Для Кремля та заручники, яких вони розстрілювали і те бидло, яке вони гнали на штурм, були однаковим витратним матеріалом.
Але факт є факт, зрештою відбулися прямі телефонні переговори Шаміля Басаєва і тодішнього прем'єра Росії Черномирдіна, який сказав: «Здрастуйте, Шамілю Басаєву! Так, я згоден. Так, ми припиняємо війну в Чечні, а ви звільняєте заручників. Ми даємо транспортні засоби, ви їдете».
Не будемо описувати подробиці повернення Шаміля та його загону до Чечні. Все це можна почитати у мережі.
Нам важливо виявити, чому так нетипово вчинила російська політична верхівка, погодившись на переговори. За більш як два десятиліття про це написано та сказано багато. Російські патріоти давляться отруйною слиною, вважаючи тодішнє рішення влади національною ганьбою. Причому у цьому питанні з ними солідарні та ліберальні журналюги.
Серед причин ухвалення такого рішення коментатори називають низку обставин. По-перше, на їхню думку, диверсійний рейд у глибокий тил ворога такого рівня та масштабу не мав прецеденту.
По-друге, все відбувалося практично в режимі он-лайн, на очах представників світових та російських ЗМІ.
І по-третє, як ми зазначали вище, російська влада, скріпивши серцем, змушена була тоді грати в «демократичні цінності» та «права людини».
Можливо, разом ці причини вплинули на прийняття рішення. Але, на нашу думку, не це було головним.
Головним мотивом було те, що штурм лікарні спецназом захлинувся від початку. Пам'ятаючи, яке фіаско вони зазнали під час штурму Грозного, російські генерали зрозуміли, що якщо продовжуватимуть і далі, вони просто вкотре ганьбляться перед усім світом, як це згодом і сталося у селі Первомайське.
Єдиною альтернативою штурму було - підігнати важкі знаряддя та перетворити лікарню разом із її мешканцями на купу будівельного сміття. Але на таке відверте масове вбивство власних громадян на очах усього світу, на той час Кремль ще не був готовий.
Це потім, у Норд-Ості послідовник Дзержинського, чекіст Путін отруїв газом кілька сотень людей, з яких 200 померли відразу. У Беслані йому було ще легше, це був не центр Москви. За його наказом російські вояки спалили 334 людини, у тому числі 186 – діти.
Путін наказав розстріляти школу, де на той момент перебувало 1128 дітей, батьків, вчителів. На очах журналістів та місцевих жителів росіяни розстріляли їх з танків, гранатометів, вогнеметів (зброї невиборчої поразки).
При цьому Кремль нахабно оголосив, що зброя використовувалася лише для «знищення терористів», і жоден заручник не загинув від її застосування.
Путін та його банда приймали рішення не на порожньому місці. Вони вловили основні характеристики російського бидла – байдужість до страждань і загибелі інших людей і задоволення, коли ними править «жорсткий мужик».
Розрахував правильно – минув час і про трагедію Норд-Осту згадують лише родичі загиблих, про трагедію Беслана згадують і говорять лише матері Беслана. А бидло, зокрема й ліберальне, кажуть, що було враховано «помилка Будьонівська», нескінченно повторюючи заклинання, що дітей Беслана розстріляв Шаміль Басаєв.
При описі куфарами диверсійних операцій, подібно до тієї, що провели в Будьонівську та в інших місцях, часто навмисне й методично нав'язується кастрована картина подій, коли намагаються затемнити суттєві та очевидні моменти, подаючи те, що відбувалося, як щось ірраціональне, позбавлене логічного підґрунтя, нелюдське.
Один західний аналітик (не мусульманин) звернув увагу на той факт, що як тільки мова заходить про «ісламський тероризм», усі виступаючі, чи то офіційні особи, аналітики чи журналісти, всі дружно «включають дурню», представляючи справу таким чином, що, мовляв, є такий народ «ісламські екстремісти», яких хлібом не годуй, дай щось подивитись…
Ось лише один приклад брехливості та цинізму західної пропаганди, хоча таких прикладів тисячі.
У серпні 1998 року США завдали удару крилатими ракетами по фармацевтичному заводу «аль-Шифа» в Північному Хартумі (Судан). Було вбито та поранено до 300 робітників заводу.
Удару було завдано без попередження, американці не обтяжували себе навіть попередньою обробкою громадської думки. Вже після у Вашингтоні знущально заявили, що на фармацевтичному заводі нібито вироблялася хімічна зброя.
На природне обурення уряду Судану: «Ви що витворяєте?», - один із представників чи то пентагону, чи то держдепа дав рідкісну за нахабством та цинізму відповідь: «Якщо у вас є ракети, можете відповісти…».
Відповідь дали за 3 роки, 11 вересня 2001 року. І ось протягом 17 років не припиняються стогін, крики, соплі. Як же їм важко, у них трагедія.
Але, як кажуть чеченці, на війні не буває так, щоб у одних текла кров, а іншим текло молоко.
Російська версія половинчастого сприйняття реальності відрізняється від західного лицемірства тим, що росіяни майже вірять, що вони ні в чому не винні. Вони, звичайно, чули про Самашки, що авіація прасує чеченські села, скидають касетні бомби на базари, розстрілюють з гелікоптерів колони біженців.
Але це за 300 км від Будьонівська, до чого тут вони?
Слід зазначити, що Шаміль та його соратники добре розуміли психологію росіян. Вони практично не сперечалися із заручниками та переговорниками, розуміючи, що найосвіченіші серед них страждають до певної міри моральною тупістю. Тому розмову вели на рівні їх розуміння ситуації, що склалася, акцентуючи увагу на технічних деталях.
Результатом рейду Шаміля Басаєва та його диверсійного загону до тилу російських військ стало формування переговорної комісії. Бойові дії у Чечні було припинено та розпочалися мирні переговори.
З чеченського боку комісію очолив начальник штабу генерал Аслан Масхадов. З російської – генерал Романов. Всі заговорили про мир та закінчення війни, але яким чином цей світ був можливий в умовах окупації, було незрозуміло.
Але всі чудово усвідомлювали, що це далеко не кінець, і ритуал переговорів – це просто перепочинок перед новими битвами.
Автор: Шамсуддін Нашхоєв
