Репортажі з-за кобищанських парканів: протестний вояж кобищанців до столичних парканів

Репортаж 54: протестний вояж кобищанців до столичних парканів

Не складаються нормальні стосунки в українських соціальних партнерів: урядове візаві впритул не бачить свого профспілкового колегу по ніби то співпраці. Остання, себто співпраця, передбачає участь у цивілізованому тріалозі ще й спілки роботодавців, але цей сегмент національної змички завжди був теж п'ятим колесом до воза вітчизняної економіки і байдуже формально укладався в недіючі угоди. Чи хтось зможе згадати хоч би щось реально корисне для трудящого українського піплу, презентоване роботодавцями і профспілками? Так вже сталося на наших посттоталітарних теренах, що до бабці-профспілки з відомого анекдоту приєднався і дідок-підприємець, котрі, ну, жодним чином не впливають на збочені стосунки уряду з народом. Перепрошуємо за скабрезність.

Наочною демонстрацією до викладених невтішних думок стала всеукраїнська акція протесту, проведена у Києві Федерацією профспілок України 17 жовтня. Протест у вигляді пішої ходи та мітингу під вікнами Кабміну України був приурочений до Дня дій за гідну працю. Солідним ручаєм до національного «фе» влився й кобищанський трудовий загал – до Києва область делегувала понад півтисячі протестантів.

Вимагати від влади змін приводів достатньо. ось хоч би й оце, викладене у листівці ФПУ про сусідів і не лише (дані 2017 року):

Черешенькою на рошенівському торті є валідольне порівняння заробітків нашого середнього кобищанця і, приміром, топ-менеджера Укрзалізниці Євгена Кравцова: його місячна платня у 160 разів більша за середню по країні! Головний залізничник далеко позаду залишив зарплати Меркель, Макрона і «різних інших шведів»…

Демонстративно походили, створивши незручності для байдужого столичного мажорства і паночок із собачками. Гучно, від усієї сплюндрованої тарифами і мінімалкою роботящої душі, прокричали відстороненим від страйкової дійсності охоронцям Печерських пагорбів щось провокативно банальне на кшталт «банду геть». Через гучномовці висловили принципову незгоду зі світоглядом Петра Олексійовича, Володимира Борисовича і Юрія Віталійовича. Щоправда, децибел акустики не стачило для проникнення протестних настроїв крізь герметично зашпакльовані вікна кабінетів владного чиновництва – хоч би який клерк удостоїв розбурханий багатотисячний натовп мітингарів своєю появою!

До слова, про масовість акції. Поліційною методикою вирахування чисельності учасників вуличних акцій ми не володіємо, до повідомлень телеканалів ставимося з певною недовірою (їхні калькулятори працюють на різних олігархічних частотах), то ж ділимося побаченим: коли голова мітингу наближалася до будинку під банею – Верховної Ради України – хвіст протесту вихляв ще під Бессарабським базаром.

Промовці солідарно і пристрасно вимагали перегляду бюджету-2019 на користь народу, створення робочих місць для українців тут, на місці, в Україні, а не в Польщі, повернення тарифів на житлово-комунальні послуги у параметри здорового глузду, заплатити шахтарям за роботу, виконати нарешті ленінський заповіт і підняти вчителя з лікарем на потрібну висоту, припинити злочинне державне рейдерство профспілкового майна і наступ на права профспілок. 

Апогеєм мітингового популізму традиційно став виступ найполум'янішого борця за щастя для всіх і відразу нашого полтавського нардепа Сергія Капліна. Партійно-спілчанський трибун у кращих традиціях троцькістсько-фіделькастрівського мейнстриму закликав вже на ранок створити революційні штаби по райцентрах, гнівно заклеймив осібно Порошенка з Гройсманом, а колег по Раді – скопом. Його клич «Виходь [підлий боягузе – уточнення автора], Гройсман!» хоч і струсонув пагорби, баню над парламентом, пам'ятник Валерію Лобановському і профспілкове велелюддя, не був почутий адресатом.

Й у цей критичний момент, коли саме на промовця двоє пересічних невстановлених мітингарів, чомусь не згодних з концепцією змін вождя соціал-демократії, виливали двоє відер екскрементів, мабуть, від довгого стояння на стомлених немолодих ногах авторові уявилось, що десь у лісі під Бортничами здохла гарно відгодована кішка, і з дверей Кабміну виходить до людей увесь у білих одежах пан Прем'єр-міністр і на очах у шокованого доступністю владоможця натовпу рве на шматки неправильний проект бюджету-2019… І возноситься, блаженний, велично над мітингом, повільно та красиво летить над золотаво-смарагдовими дніпровими кручами, назустріч Томосу, з піснею «…Далеко за хмари, подальше од світу, Шукать собі долі, на горе привіту, І ласки у зірок, у сонця просить…». Перепекло таки сонце голову вашому покірному слузі.

Відтак, вихлюпнувши на Хрещатик та вулицю Грушевського усе наболіле, делегація кобищанців зморена і все ж щаслива від гарно виконаної роботи, пізно увечері повернулася до звичного за своїми парканами – думок про непідйомні тарифи на гігакалорії, холодні і гарячі кубометри та вольти з амперами, про танучі сили зарплатної мінімалки у перегонах з прожитковим мінімумом, про необхідність щодня розв'язувати диференціальне рівняння з невідомими простій людині функціями та їхніми клятими похідними. Дістають інфляція, ціни на бром з валідолом, релаксаційний тютюн, заспокійливий алкоголь і «домашні» яйця, субсидії і щире подивування з того, як же й швидко тягнеться свій п'ятикласник угору – рукава костюмчика вже знову по лікті...

Ось на цьому фоні відбувається неконтрольоване розширення списку охочих порулювати вже майже європейською країною, аякже – є безвіз, майже є Томос і фанарський Варфоломій замість кадебістського Кирила, є й «nплюс одна» домовленість Волкера з Сурковим. Наші кобищанські клопоти тим списочникам здаються такою несусвітньою дурницею, що про них й говорити не варто.

Зрештою, синоптики обіцяють теплу зиму. Та й що там тієї зими? «Январь-май»…

Вадим Демиденко