Репортажі з-за Кобищанських парканів: радикальні коров'ячі справи
Репортаж 21: радикальні коров'ячі справи
Посполиті терени Полтавщини жваво обговорюють дві майже одночасні події: партійне дарування живої корови Олегом Ляшком гадяцькій сільській родині і обмеження прийому молока другого ґатунку від приватних виробників з 1 липня. Події пов'язані долею української молочки.
Спершу пропонуємо висміяти сумнівний піар Радикальної партії Олега Ляшка на чолі з однойменним лідером Олегом Валерійовичем Ляшком. Десант партії у складі лідера, його дружини пані Росіти, бойових побратимів-партійців панів Мосійчука та Дейдея до гадяцької Березової Луки доправив місцевій родині Ємельяненків корову. Отримати живий подарунок від знаного аграрія України, котрий навіть реманент колгоспного фуражира возніс до статусу знакового партійного тренду, саме ця родина, на думку радикальних штабістів, мала усі підстави: Віктор Ємельяненко чотири роки захищав країну від російських зайд, його мати – пенсіонерка, батько – інвалід-чорнобилець, сестра, не витримавши безпросвітних березоволуцьких буднів, подалася у заробітчанство.
Дійство піарниками з вилами наперевіс було обставлене з розмахом. Десь на рівні опівнічного мамаєвського феєрверку у Полтаві на честь закріпачення місцевої молоді (мерові здалося, що нічне божевілля 24 червня змусить молодь передумати і здати придбані квитки до Польщі: «…щоб не виїжджали закордон, а розуміли, що знайдуть тут підтримку і робочі місця» ( https://poltava.to/news/47436/).
Ляшкові хлопці під голосіння поселян з приводу незавидної долі коров'ячого поголів'я, села-колиски і маніпуляцій ветеринарної мафії з лейкозом своїм коров'ячим презентом теж репрезентували оригінальний варіант закріпачення. З батьками-пенсіонерами у віці, за відсутності роботящої сестри Вікторові Ємельяненку світить тепер ще та перспектива – якщо утішений несподіваним придбанням парубок терміново не вирішить проблему непевного сімейного стану, корові доведеться втретє міняти господарів. До слова, шлях радикальної годувальниці легендарний: подарована торік імениннику Олегу жартівниками-однопартійцями, вона не вписалася у столичний побут нардепа і партлідера – йому влом виявилося пасти череду на Печерських пагорбах, водити Смерічку до столичних бичків, запасатися сіном на зиму (хтось бачив сіножаті під Києвом?!), забезпечувати триразове доїння і збувати відро молока по 3 грн. за літр під станцією Метро-Хрещатик, тому й була корівчина етапована до нашої Гадяччини з державним замовленням врятувати регіон від вимирання.
Як і все вікопомне, що було виголошене Олегом Валерійовичем раніше, його спіч перед заплаканими березоволуцькими молодицями мав ознаки вивіреного і вистражданого партійного плану: «Щоб повернути життя в село, треба повернути туди корову. Корова — це достаток в сім`ї. Та на сьогодні у більшості людей немає можливості її утримувати. Моя політика — щоб у кожному дворі була корова. Радикальна партія пропонує встановити державні дотації на кожну корову в розмірі мінімум 5 тисяч гривень. Крім того мають бути в селі агропереробка, робочі місця, ферми, корови і поросята. А в нас сьогодні багато свиней при владі і мало поросят в селі...» ( https://poltava.to/news/47481/).
На наш, медійний, погляд, спіч головного радикала мав би незрівнянно більший вплив на ереговані електоральні настрої майбутніх одноосібників, коли б він озвучив і прізвища у списку свиней при владі. Принаймні, невибагливий контингент слухачів Березової Луки сприйняв би наміри до розвитку #свинарствапривладі із захватом.
Тепер щодо реалій. Оскільки фантазії ясновидців (ніяких натяків на чиюсь належність до згаданого у попередньому абзаці списку!) щодо агропереробки, ферм і поросят на кожному дворищі дивуватимуть нас до 31 березня 2019 року включно, вони ще остогиднуть усім по осьдечки. Конкретним і загрозливим викликом для сучасного селянина є зміна умов заготівлі молока у одноосібників. Саме ця категорія виробників у минулому році постачила 40 % молока з 3,06 млн. тонн переробленого підприємствами. Ця ж категорія лише завдяки своєму некондиційному молоку й зводить наразі кінці з кінцями.
Проблему створило наше прагнення бути європейцями. Причому Угода про Асоціацію з ЄС не вимагає від України негайної заборони одноосібникам здавати своє молоко на переробку. Нам пропонують підняти його якість. Спершу дотриманням елементарних санітарно-гігієнічних вимог: мити свої руки і коров'ячі дійки перед доїнням, подбати про хоч би відносну герметичність маніпуляцій з молоком, його охолодження. Не кажучи вже про кардинальну зміну кормового раціону. У благословенні часи, коли перечекати хід коров'ячої череди сільською вулицею було неабияким випробуванням для знервованого містянина, з трилітрової банки молока бабуся сколочувала мінімум 300 грамів масла, сьогодні з тієї банки добре як грамів 150 вийде. Не факт, що масла такого ж жовто-красивого і смачного.
Зараз в Україні використовують молоко класів екстра, вищого, першого і другого сорту. Сортують молоко за кількістю соматичних клітин і бактерій – чим менше їх у молоці, тим безпечніша молочка для нас з вами. Стандарти ЄС, які, звісно, не поширюються на шеренги ПЕТ-пляшок із білою рідиною на асфальті поблизу тролейбусної зупинки, визначають, що в кубічному сантиметрі молока на переробку може бути не більше 100 тис. бактерій і 400 тис. соматичних клітин. Такого стандарту повинні дотримуватися і українські виробники молока, які постачають свою продукцію до Європи і світу. Криза трохи відтермінована дозволом переробляти молоко другого сорту на масло, сир, сухе молоко і згущені консерви до 2020, на казеїн та білок для тваринних кормів – до 2022 року.
Тому Вікторові Ємельяненку з Березової Луки, коли вже парубок визначиться зі своїм аграрним майбутнім, доведеться не лише забути про танці у клубі, літній тур до Таїланду чи Бердянська, ЧМ-2022 у Катарі, здоровий сон хоч би до 6-ої ранку та багато інших звичних речей і земних принад з дівчатами і пивом включно, а й подбати про: а) доїльний апарат, б) холодильник для зберігання молока, в) раціон із силосом і концентратами, г), д), е), є)… А уявіть, як хлопець вручну рахує бактерії із соматичними клітинами! Боїмося, що про сакраментальне «ще одну корівку купимо» кота Матроскіна доведеться забути.
Про урядовий шлях розгортання кооперативного руху на селі, як єдиний вихід збереження вітчизняного тваринництва у його одноосібному виконанні, залишаємо сперечатися фантазерам з оточення Олега Валерійовича. Адже ні доїльний апарат, ні холодильник, ні закупівельна ціна не матимуть ніякого значення без першочергового створення (чи відновлення) кормової, зокрема, зеленої бази. А ще – сільський кооператив потягне ветеринарну службу? Лабораторний супровід контролю якості? Службу осіменіння? Є, щоправда, надія на регулярні запевнення селянина у обов'язковій державній підтримці.
Ми шкодуємо березоволучанця Віктора Ємельяненка, бо отриманий ним радикальний подарунок нагадує сідло для тепер вже його Смерічки…
Вадим Демиденко
