28 грудня 1943 року розпочалося примусове виселення корінного ойрат-калмицького народу з приволзьких і придонських степів на Сибір.
Карателі з лав НКВД організували операцію "Улуси" за наказом Іосіфа Сталіна, посилаючися на нібито колабораціонізм із нацистами під час нетривалої окупації Калмикії військами Третього Райху.
У типовій для ґебістів манері, вони вривалися до домівок ойрат-калмиків ще до сходу сонця, коли всі спали, і силою виводили сім'ї, які потім садовили вантажівки та везли у невідомому для зляканих людей напрямі.
Тим часом Президія Верховної Ради СССР випустила указ про ліквідацію Калмицької АССР – її територія була розділена між Ставропольським краєм, Сталінградською областю та створеною того ж дня Астраханською областю.
Позбавивши ойрат-калмиків власної автономної державності, навіть аморфної під комуністичним прапором, більшовики взялися депортувати численний народ.
За дві доби близько 3000 офіцерів НКВД примусово вивезли на Алтай, Красноярський край, до Омської, Новосибірської та Тюменської областей 46 вантажних ешелонів із майже 95 тисячами людей.
Депортація проходила у холодну зимову пору, а вагони, в яких везли репресованих, часто не опалювалися, відтак багато хто загинув ще в дорозі.
Після закінчення операції в місцях виселення спалахували епідемії, спричинені поганими умовами проживання і також забрали чимало життів.
Фактично, репресії проти калмиків за національною ознакою не обмежилися переселенням: уже на нових місцях проживання багатьох заарештовували за ведення антисовєцької пропаганди.
Ойрат-калмики, як і решта репресованих та депортованих корінних народів, були офіційно реабілітовані тільки у 1956 році й змогли повернутися на батьківщину, а наступного 1957 року була відтворена Калмицька автономна область, якій згодом повернули статус АССР.