Романтика під калібрами

Романтика праці твоєї
Ввійде у віки, комсомол!
Степан Олійник, Вибране, 1959, 244

Степан Іванович помилився. Комсомол пішов не у віки, а засвіти.
Нам, приреченим бути меншістю, остобісіло товкти воду в ступі. Товчем, одначе, бо це – карма 12 відсотків.

Ну, й далі заспокійливе через кому: а хто ще, якщо не ми; позиція меншості – ходове випробовування майбутнього на життєздатність; нас мало, але ми в тільниках; герцени ж розбуркали чернишевських тощо. Але тому ж Герцену, далебі, було легше з купкою чернишевських, у нас же – 73 відсотки в летаргії! Куняють під виття сирен.

Залишається «без надії сподіватись», що колись таки «вигострить сокири» наша Демсокира, щоб добудитися до «хиренної волі»... Заплюсуйте абзац, колеги, це – не з дивану, це – з класики.

Комусь прискіпливому випадково набачений і вжитий нами епіграф з творчості незабутнього корифея Степана Івановича Олійника здається невдалим притягненням за вуха. Допитливим: Степан Іванович – автор, зокрема, сюжету «Пес Барбос і незвичайний крос», іскрометної сатири і дошкульного гумору, які не мають нічого спільного з примітивізмом «пуцькою по клавішах».

То пояснюємо, при чому тут комсомол і романтика. Принаймні, ділимося спалою опінією. І річниця «ленінського комсомолу», чесслово, до неї – приший-пристьобай. 

Так ось – у кожному з нас, включно з давно почилим Степаном Івановичем – класиком української радянської фейлетоністики, намішано усього і стільки, що у тому конгломераті протилежних чеснот і вад почасти губиться власне людина.

Лише одиницям вдається зчищати із себе нашарування «дитячої лівизни», «старечого ватництва» і партійного ідіотизму, чи гоїти укуси Мамони, або розставатися з мріями засадити Марс пепінкою шафранною.

То справжні герої – Франк-Вальтер Штайнмаєр, Юрій Касьянов, Олексій Голобуцький, Геннадій Друзенко. Цим панам, котрі раніше мали серйозні проблеми із забарвленням, розвиднілось, тепер вони практично «наші». Хтось – вже в шерезі, хтось – ще в процесі визнання букви «П» нормальною (цих би фейсом об тейбл, скільки можна?!).

На жаль, нації з її #нікакойразніцей до цих просвітлених, ще гнати та гнати, як без штанів за тим же комсомолом.

Авжеж, шановний Степан Олійник – не виняток. І його панегірик романтизму комсомолу після розкуркуленого батька, вигнання з інституту, арешту і порятунку (кажуть, всесоюзним старостою Калініним), після геніальних наїздів на радянську дійсність з висоти нашого сьогоднішнього войовничого націоналізму – прикра недоречність. «Таке життя, така епоха, і ми такі»,  ̶  підсумовує інший поет.

Але залишатися романтиками і вірити казкам про Зе-Котигорошка, балаболкам, блазням, продюсерам і прихвостням з прихатку Банкової?!!

У ціннику справжніх вартостей кров – на першому місці. Скільки її ще треба пролити, щоб дійшло до спаскуджених оманливою романтикою мізків, що у дідо Сема своїх проблем під зав´язку і допомагає він нам головно тому, що на старість хоче подати себе світові альтруїстом? Сподіваємося, ви теж правильно тлумачите п'яту статтю статуту НАТО на тлі прильоту «невідомо чиєї ракети» на трактор польського фермера? Відтак все «під зав´язку» наше доведеться розв´язувати нам.

Що мотрині яйця з химиних курей, якими закидали нас зайди з Кварталу, смердюче лайно? Якщо вишуканіше – протухле гуано.
Що «казковий політик» Труханов свій чемодан бабла віднесе Притулі на дрони? А такий же казковий голова Дніпропетровської ОВА Резніченко зречеться фітнес-коханки Хланти через «Голос України» і віддасть її у маркітантки?!

Що, дилетантські маніпуляції неуків з відчуженням/націоналізацією АТ «Мотор Січ», ПрАТ «Запоріжтрансформатор», ПрАТ «АвтоКрАЗ», ПАТ «Укрнафта», ПАТ «Укртатнафта» якось допоможуть ЗСУ? Бородатій бабці вони точно допоможуть, бо нам з вами, романтики хрінові, доведеться зразу по війні з власних кишень компенсовувати «пограбованим» олігархам вартість відчуженого/націоналізованого.

Навіть диванному експерту, котрий барель нафти плутає з Високим представником Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки Боррелем, очевидно, що вщент розбомблений Кременчуцький нафтопереробний нічим допомогти ЗСУ ні сьогодні, ні найближчими роками не зможе. Там доведеться починати «з нуля» і з туго набитого інвестгаманця. Що можливо лише після війни, після повного убезпечення від калібрів.

Ми ж правильно розуміємо, що до вчора виплати працівникам знищеного КНПЗ у вимушеному простої здійснював гаманець Коломойського? Фактичного власника єдиної донедавна діючої в Україні нафтопереробки? Тепер тягар перекладено на бюджет.

Дорослішайте, романтики. Про флиску за 200 гривень на плечах найвеличнішого – наступного разу.