Рукописи не горять?
Спочатку вбили наші книги. Потім – прийшли по наше зерно, землю, домівки та нас самих...
59 років тому вчинено жахливий злочин проти української культури. 24.V.1964 серед ночі запалав будинок Державної публічної бібліотеки АН УРСР.
Минуло 50 років, але повна правда про пожежу, в якій було втрачено величезний масив унікальних фондів української культури, досі не розкрита! Навіть сьогодні ми не знаємо, а щó ж насправді сталося тоді.
Під час пожежі згорів практично весь український фонд та відділ стародруків. Наголосимо, у вогні щезла вся україніка бібліотеки – приблизно 600 тисяч книг і рукописів.
Дисидент Євген Сверстюк у 1964 році написав гострий політичний памфлет "З приводу процесу над Погружальським", який вважається одним із найголовніших текстів українського самвидаву і мав надзвичайно велику популярність у підпіллі 1960-1970 років. У тексті винуватцем підпалу називається тодішня антиукраїнська влада.
Глибоко символічно (і зовсім невипадково), що пожежа була "організована" саме у рік 150-літнього ювілею Тараса Шевченка. З семи поверхів бібліотеки згорів"чомусь" саме той, де була україністика – 600 тисяч томів цінних творів, рідкісних видань дореволюційного періоду, унікальні архіви.
Згоріли також спеціальні фонди україністики, які до 1932 року збиралися за вказівкою Миколи Скрипника. Однак на цьому злочини проти української культури не закінчилися.
У тому ж таки 1964 році, мабуть, "зовсім випадково", загорівся Видубицький монастир, в якому також було знищено книгозбірню. Згоріла бібліотека Київської академії, скарби європейської літератури VII-VIII століть.
На початку 1970-х років у бібліотеці Київського університету було розформовано Кабінет рідкісної книги, створений професором Олегом Масловим, – літературу звезли у підвали студентського гуртожитку, де вона була затоплена водою. Наприкінці 1974-го згорів відділ давньої української літератури в Інституті літератури АН УРСР, пропали багато книжок і велика наукова картотека.
