Садовий і його «стратегія» — мистецтво брехні чи політичний самогубець?

Кажуть, що безкінечно довго можна дурити одну людину, а якийсь час — багатьох, але неможливо постійно обдурювати всіх.

Я прекрасно розумію особисту «стратегію» Садового, бо трохи знаю те, чого його навчали консультант-енелпіст Френк Пьюселік, психіатри Фільц і Березюк та інші розумні люди.

Однак є народна мудрість: «брехнею світ пройдеш, але назад не вернешся».

У кінцевому підсумку людська нікчемність і глибокі комплекси з одного боку, а відсутність стратегічного мислення, цинізм та майстерний піар — з іншого, породжують глибокі внутрішні протиріччя, особистісні розломи та ведуть до краху. Або в монастир.

Особливо в час великої війни й біди «голій королеві» стає дуже небезпечно. Він не просто йде на дно, а ще й стрімко тягне за собою соратників і партнерів. Що робити останнім? Рубати всі зв’язки, щоби позбутися баласту. Найгірше для скинутого «короля» — коли вирішують фізично знищити його як небезпечного свідка.

Водночас руйнується домовленість щодо «наступника», якого знаний львівський бізнесмен назвав «маленьким гомосексуалістом». Відтак хитрющо-патріотичний львівський політикум почне гарячково шукати заміну, оскільки в місті повністю (!) відсутня опозиція до мерського ОЗУ, а ті, що претендують на цей статус, швидше спонукають замислитися — а може вже ліпше Садовий?

Таким чином продовження війни та заморозка виборчих процесів стають об’єктивно вигідними як нікчемній, немічній владі Садового, так і львівським «елітам», чиї капітали на 90 % створені на знищенні міста та розкраданні бюджетних коштів.

До речі, у московському царстві, де в сутінково-кадебешній тіні кремлівських веж вирощували різних українських політиків, ситуація подібна.