Середній Схід – справа тонка, і Алжир – його слабка ланка
Іран формує ісламський антисіоністський фронт. Разом із Тегераном уже Дамаск, Сана, Ер-Ріяд, Анкара, Кабула, а тепер ще й Алжир.
Середній, або також Близький Сході – це дуже складний регіон у плані історії та взаємовідносин між різними країнами. Релігійний фактор – так само дуже впливає на взаємовідносини: суніти, шиїти, хусіти, алавіти, салафіти, ваххабіти...
Як ви розумієте, все «ну, прямо дуже сприяє миру і злагоді у регіоні». Втім, на Середньому Сході є країна, яка, якщо так можна висловитися, "слугує каталізатором" для всіх мусульман в плані ненависті – Ізраїль.
Так, буде некоректно казати, що всі держави Середнього Сходу вороже налаштовані по відношенню до нього. Але у плані гілок ісламу: якщо ти ненавидиш Ізраїль, то неважливо – суніт ти чи шиїт, чи ще хтось.
Президент Ірану Ібрагім Райсі – шиїт, сирійський диктатор Башар аль-Ассад – алавіт, палестинське угруповання "ХАМАС" – суніти, режим у Саудівській Аравії – ваххабіти. І всі вони "ну, дуже люблять" Ізраїль...
На цьому і зіграв товариш Сі Цзіньпін, розірвавши світові новини примиренням Ірану та Саудівської Аравії під власним патронатом. Країни, які обидві хотіли мати ядерну зброю заради знищення одне одної – тепер цілуються в ясна на фоні нелюбові до Ізраїля, при тому значно збільшивши власні шанси на ядерний статус.
Паралельно з цим, не слід забувати, що іранці не араби, а перси. Тож тут не тільки примирення гілок Іслама, а й етнічний ґрунт, що дозволяє Китаю розширювати вплив і на цьому напрямку.
Саудівська Аравія стає головним медіатором побудови арабського центру впливу. Натомість Іран – персидського і все це, знову ж таки, під китайським патронатом.
Ми вже бачимо спроби мирних перемовин між Саудівською Аравією та єменськими повстанцями-хуситами за посередництва Омана і схвалення Іраном. Ми вже бачимо спроби саудитів налагодити відношення з Асадом, васалом Тегерана і Москви.
А ще, ми бачимо програму інвестицій Саудівської Аравії розміром $10 мільярдів на рік, у свого давнього союзника – Пакистан. Ось він регулярно підіграє комуністичному Китаю у складних відносинах з Індією, а свого часу був готовий поділитися з саудитами ядерними технологіями.
Іран патронуватиме Таджикистан і Афґаністан, чим фактично прокладе шлях Китаю через всю Центральну Азію, де Пекін і так дуже зміцнив власні позиції. Себто: КНР охоплює не тільки Середній Схід, а й всі 6 країн Центральної Азії за рахунок Ірану та Саудівської Аравії.
Так, на Середньому Сході залишаються Об'єднані Арабські Емірати, Кувейт та Ірак. Саме вони тим чи іншим чином допомагають Цивілізованому Світу тримати баланс у регіоні.
Проте спроби кооперації між ОАЕ і Марокко у питанні фінансування та побудови найдовшої у світі ЛЕП від Західної Сахари до Великої Британії наштовхнулися на протидію з боку західносахарських сепаратистів із "Фронту Полісаріо". Їх, як відомо, підтримують РФ, Іран та Алжир.
І тут ми переносимося у Маґриб. Президент Алжиру Абдельмаджид Теббун – найбільший прибічник "боротьби зі світовим сіонізмом" у Північній Африці.
Він це підтвердив у розмові із президентом Ірана Райсі. А ще Теббун на постійному зв'язку із Москвою (тільки у лютому в Алжирі був Ніколай Патрушев, до слова).
Про цю країну новини були доволі рідко, бо попередник Теббуна, Абдель-Азіз Бутіфліка намагався дружити з усіма. А от Теббун обрав одну сторону: сторону Росії та Ірана, а значить і комуністичного Китаю.
Знаєте куди полетить Теббун з офіційним візитом 2.V.2023? До Парижа, де відбудеться дводенна зустріч із президентом Емманюелем Макроном, який після візиту до товариша Сі заспівав пісню про «стратегічну автономію Європи» (від Вашинґтона і Лондона, звісно) і про «більш зважену позицію по Тайваню».
А вже за 2 дні після Макрона – 4.V.2023. – Теббун летить до Москви, до Владіміра Путіна. Ну, тобто, станом на сьогодні, 10.IV.2023 Китай нарощує вплив у Центральній Азії, Середньому Сході та на Маґрибі, паралельно обробляючи Макрона і остаточно поглинувши Путіна та Лукашенка.
На мою думку, Цивілізований Світ так само має інтенсифікувати діяльність не тільки у Тихоокеанському, а й у інших регіонах. Адже Китай набирає хід.
Наступна станція – Сахель. Росія та її "ваґнеровци" не зможуть довго утримувати під військово-політичним контролем цей регіон, а Китай зможе.
Автор – Назар Приходько, політолог-міжнародник і військовий експерт
