Наприкінці XII століття відносини між англійським і французьким монархами розпалилися до кривавої межі, війна була неминуча.
Король Генрі II Плантаґенет переплив Ла-Манш і висадився у Нормандії у 1188 році, його vis-à-vis Філіп II Авґуст також вдерся у цей непідконтрольний Парижеві регіон.
Англійський монарх захопив Вандом і рушив із великою армією до Ле-Мана, спалюючи села, вбиваючи французів і спустошуючи території на своєму шляху.
Водночас його родич – Філіп, єпископ Бове, вогнем і мечем пройшовся графством Омаль, беручи у полон молодих селянок, яких невдовзі відправили на Туманний Альбіон.
Те, чим займалися люди короля Англія та церковно-релігійного діяча можна описати одним, влучним французьким словом – chevauchée, що буквально перекладається як "кінний набіг".
Цей термін тлумачить вищенаведені дії чужинців на французькій землі не просто як бандитизм – це радше середньовічний метод ведення загарбницької війни з примусом до капітуляції жертви.
Безпринципний, кривавий та із сумнівною ефективністю, але який був; власне, таким був і сам Генрі II Плантаґенет, якому мало було тримати у покорі населення Туманного Альбіону.
Найяскравішим прикладом цієї, з дозволу сказати, тактики став безпрецедентний похід одного з останніх кревних нащадків короля – Едварда Вудстока-"Чорного", принца Вельського, восени 1355 року.
Тоді некоронований спадкоємець англійського трону на чолі війська висадився у Ґасконі, почавши спустошення і ґвалт сусідніх провінцій здійснив Арманьяк і Ланґедок.
Такі дії примусили тогочасного французького монарха Жана II Доброго поступитися – навесні 1357 року було укладено перемир'я на два роки, але подальші переговори затяглися.
Окремо медіаагенція "Останній Бастіон" нагадує читачам про те, що чистокровний половецький володар Московії увійшов в історію першим цілеспрямованим розграбуванням Києва і знищенням киян.