«Щасливе» життя в СРСР: 21 людина загинула на стадіоні у тисняві за канадську жуйку

11 липня, 12:40
«Щасливе» життя в СРСР: 21 людина загинула на стадіоні у тисняві за канадську жуйку
Фото: Мережа інтернет

Керівництво СРСР прийняло рішення приховати всю інформацію про трагедію і терміново налагодити виробництво власної жувальної гумки.

10 березня 1975 року в Палаці спорту Сокольники в Москві, після завершення матчу між юніорськими збірними СРСР і Канади, канадці стали роздавати глядачам жуйку.
Внаслідок цього, у тисняві загинула 21 людина, а 25  отримали каліцтва.

На цю інформацію ми випадково натрапили в каналі Твіттер.

І у нас виникла думка, що сьогодні молодим українцям маловідомо про справжнє життя в СРСР, побут, тогочасні звичаї та в цілому «щасливе життя пролетаріату».

На прикладі трагедії в Сокольниках, ми пропонуємо читачам поринути в атмосферу СРСР тих часів.

Отже, сорок п'ять років тому Москву відвідала юнацька хокейна команда з провінції Онтаріо «Беррі Кап».

Тут вона провела п'ять товариських зустрічей з 17-річними однолітками з національної збірної СРСР, ії столичних «Спартака» (також двічі) і «Крилья Совєтов».

Спонсором турне виступила компанія «Ріглі», світовий лідер з виробництва жувальної гумки. І вона не тільки повністю оплатила вартість поїздки «Беррі Кап» в СРСР, а й видала кожному гравцеві канадської команди по 15-кілограмовій коробці своєї фірмової продукції. А ті, за умовами контракту, повинні були безкоштовно роздавати жуйку глядачам, присутнім на їх матчах.

Про події тих днів згадують очевидці та пишуть дослідники.

Федір Раззаков, автор серії книг «Життя чудових часів. 1975-1979 рр. Час, події, люди», 8 березня 1975 роки (разом зі своїм середнім братом Романом і другом Сергієм Фатова) виявився серед глядачів матчу юнацької збірної Радянського Союзу і« Беррі Кап».

Ось як він описує свої враження: «... Під час матчу, який закінчився перемогою наших 5:1, ми бачили, як канадські вболівальники, а також гравці збірної «кленового листа» періодично кидали на трибуни різні сувеніри: жуйку, кольорові наклейки. Підлітки, яким ці речі були в дивину, кидалися на них як голуби на хліб, а задоволені канадці в цей час клацали фотоапаратами»

Чутки про роздачу канадцями сувенірів уболівальникам поширилися по Москві швидше блискавки, тож 10 березня Палац спорту «Сокольники», де проводилася наступна гра, за оцінками очевидців, «був забитий під зав'язку».

З показань свідків А. Назарова (йому тоді було 15 років), наявних у Вікіпедії, слідує, що він з двома однокласниками сіли в третьому ряду першого ярусу, як раз за лавою запасних канадської команди.

Всю гру канадці оберталися і кидали дітям жуйку і наклейки, – йдеться у спогадах. «У залі сиділи солдати і міліція – і вони не дозволяли все це підбирати. В дев'ятому ряду сиділи іноземці, але й до них нам не дозволяли наближатися. Матч закінчився 3:3, і як пролунала сирена, ми кинулися до виходу, щоб встигнути до посадки іноземців в автобуси – там ще щось можна було схопити. Якщо б ми знали, що через цю жуйки наш друг Вовка загине! »...

Всю гру канадці оберталися і кидали дітям жуйку і наклейки. Але у залі сиділи солдати і міліція – і вони не дозволяли все це підбирати
«Щасливе» життя в СРСР: 21 людина загинула на стадіоні у тисняві за канадську жуйку_1

Тиснява в Палаці спорту

«Ходинка» біля виходу № 5

Згідно з висновками слідства, які стали відомими через багато років, трагедії в Сокольниках передували такі події:

По-перше, по закінченню матчу було передбачено три виходи з арени, але іноземці залишали Палац спорту через два з них, а для евакуації місцевої публіки був задіяний тільки вихід № 5. Та й то не відразу його відкрили, оскільки канадці (за задумом партійних і радянських бонз) повинні були покинути трибуни першими.

Тому, «совєтських» людей, ніби тварин в цирку, тримали закритими на хокейній арені...

«Совєтських» людей, ніби тварин в цирку, тримали закритими на хокейній арені, поки її не покинули іноземці...

По-друге, вже не зовсім тверезий до моменту закінчення хокейного матчу електрик, мабуть, вирішив, що його робочий день вже закінчився. Але перед відходом смикнув не за ту ручку вимикача. Електрик знеструмив Палац в той момент, коли глядачі ще спускалися до того самого виходу №5 під наглядом дресувальників  міліції. У повній темряві деякі з них спіткнулися, а людський потік не зупинявся...

У свідченнях свідка Л. Биченкової, також розміщених у Вікіпедії, зазначається: «Після матчу ми з чоловіком пішли до виходу. Коли до кінця сходів залишилося сходинок 20, я побачила, як якийсь чоловік підняв хлопчика і кричав: «Зупиніться!» Але народ все одно напирав. Мені якось вдалося пройти повз людей, що впали. Вийшовши на асфальт, я почала шукати чоловіка. Поруч пластами лежали люди, і міліція намагалася хоч когось витягнути з завалу. Чоловіка витягли і стали робити йому штучне дихання. Потім я разом з ним сіла в автобус і поїхала в лікарню, де чоловік і помер».

Сповна ланцюжок подій вибудувався тільки після того, як фанати московського хокейного клубу «Спартак» Марат Сафін і Олександр Малишев відшукали ще двох свідків, які були безпосередніми учасниками подій. Причому один з них був в тисняві й тільки дивом зміг врятуватися, до речі, багато в чому завдяки другому.

«Мені було 17 років, я ходив на заняття в ПТУ», – згадує Олександр Гончаров. – «Жив у Сокільниках, на Строминці. Нас було троє. Я, Анатолій Зудин і Віктор Заїка. У кінцівці гри наші хокеїсти програвали в одну шайбу. По-моєму, рахунок був 2: 3. Я подумав: «Ну що сидіти?» І ми вийшли. Закурили. Через пару хвилин почули крики з боку виходу. Повернулися, а решітчасті двері закриті на замок. І світло на вулиці не горить. Але ж горіло! Темрява, і біля зачинених дверей скупчуються люди з верхнього майданчика на яких напирає натовп. Хто повісив цей замок? Навіщо ?! Адже ми тільки що вийшли»!

Як зазначається далі в матеріалі М. Сафіна і А. Малишева, розміщеному в інтернет-виданнях, «... вийшов справжній живий прес. Напираючи зверху веселі молоді хлопці кричали: «Давай, іди!» Але йти було нікуди. Нагорі ж цього ніхто не розумів, і люди, що були там, більшість з яких було 15-16-річного віку, продовжували тиснути на натовп. А ті, що стояли біля дверей уже не могли розмовляти, бо стали задихатися»...

Раптом по їхніх головах і плечах побіг якийсь молодий чоловік. Мабуть, він зістрибнув звідкись зверху і закричав: «Давайте дітей!» З натовпу стали висуватися вже ослаблені руки, з останніх сил витягаючи дітей. Чоловік став кидати уцілілих дітлахів за огорожу. Там ловили їх (в тому числі і друг автора спогадів -ред), ставили на землю і тягнули руки за новими.

Через деякий час ворота нарешті відкрилися. І люди, які стояли в два або три ряди безпосередньо у самих ґрат, звалилися на землю. Частина з них була без свідомості, частина вже мертва. На них зверху шарами навалювалися нові і нові люди.

«Там я побачив свого колишнього однокласника з 367-ї школи Сашу Медведєва», згадує Гончаров. Він задихався, але зміг сказати: «Сашка, Гончарик, витягни мене». Під ним уже лежали мертві. Я не зміг витягнути один і покликав ще одного з хлопців. «Тягни Мєдвєдя!» – кричу. Витягли, він віддихався. Я знав, що на хокей ще пішов мій молодший брат. Я бігав і кричав: «Де мій Толик?» Як виявилося, він був з моїми друзями, і вони спокійно вийшли через інший вихід. Я зустрів його цілого і неушкодженого».

... Двом Олександрам несказанно пощастило: ні вони самі, ні їхні родичі не постраждали. А ось двадцять одного глядача, як відомо, врятувати не вдалося, і ще 25  отримали каліцтва.

Беручи до уваги, що наближається Олімпіаду-80, керівництво СРСР прийняло рішення приховати всю інформацію про трагедію і терміново налагодити виробництво жувальної гумки в СРСР. У 1976-77 році стали до ладу лінії з випуску першої радянської жуйки в Бійську, Єревані, Ростові-на-Дону, Таллінні, а пізніше і в інших містах.

Читайте також:
Зазирнувши у глибину століть, по-новому прочитуєш ті далекі події нашої історії.
10 липня, 17:53
Будову знайшли недалеко від села за межами фіорду Стедварфьордюр.
24 червня, 16:21
Аналізуємо справжні тексти присяг, і виявляємо, кому і в якості кого присягали дивізійники.
02 червня, 16:11
Окружний адміністративний суд Києва задовольнив позов до УІНП, який стосувався дивізії СС «Галичина».
27 травня, 19:09
Русифікація і знищення провідних викладачів стали фінальним акордом 30-х років.
24 травня, 16:03
Правоохоронці вимагають притягнути до відповідальності полтавця, який займався контрабандою культурних цінностей.
06 травня, 09:25