Ще один полтавський «суддя з нетрів» зводе собі новий прихисток: 4 будинки і озерце
У заступника голови Апеляційного суду Полтавщини Сергія Гальонкіна нова дача: на 9 ділянках.
Обширними володіннями заступника голови Апеляційного суду Полтавщини Сергія Гальонкіна під селом Дудникове Полтавського району для «Останнього Бастіону» провели екскурсію місцеві жителі.
Новий прихисток суддя розташував під схилом соснового бору, в кількох хвилинах їзди від Полтави по Харківській трасі, на території дачного кооперативу «Зоря».
Дачний комплекс складається з чотирьох житлових будинків, три з яких нові, кількох допоміжних споруд, на території є альтанка, молодий сад і галявини. Судячи з комунікацій, які можна побачити на території, він оснащений власною свердловиною.
Цікавих зустрічає паркан і застрашливі написи.
Через паркан і складне розміщення на місцевості тільки частина дачі відкривається погляду з громадської території.
Дачу Сергія Гальонкіна вартує «Титан», якщо вірити наліпці на воротах. Згідно призначення у завдання цього спеціального підрозділу Державної служби охорони при МВС України входе «охорона і оборона особливо-важливих об’єктів в умовах підвищеної небезпеки або крайнього ускладнення оперативної обстановки».
Крім державної, яка має право на використання вогнепальної зброї, на території несе варту приватна охорона. З одним зі співробітників якої «Останньому Бастіону» вдалося поспілкуватися. Також в охороні «особливо-важливого» об’єкту задіяні собаки.
Те, що дача перебуває у фактичному користуванні особисто судді Сергія Гальонкіна «Останньому Бастіону» підтвердив її охоронець, який вийшов на зустріч.
За словами сусідів суддю з Полтави тут бачать кожні вихідні. Хоча залишається відпочити він рідко. Місцеві вважають що оздоблення місця відпочинку ще не завершене.
Цікаво те, що суддя зайняв на порядок більшу територію ніж передбачено розпаюванням дачного кооперативу.
Зараз, за словами однієї з колишніх голів кооперативу, Сергій Гальонкін осідлав дев’ять паїв. Всі вони були відчужені з наділу кооперативу та опинилися в приватній власності.
«Останьому Бастіону» вдалося встановити, що першу, але лише єдину ділянку суддя отримав на законних підставах ще коли працював юристом в Облспоживспілці. Саме цим відомством, в бутність там Гальонкіна юристом, був заснований дачний кооператив «Зоря».
Проте подальше розширення володінь викликає питання. На сьогодні земля яка обнесена огорожею виведена з власності кооперативу. За слова нинішнього голови «Зорі», це ймовірно могло бути зроблено через інших членів кооперативу.
Це відбулося коли Сергій Гальонків на нетривалий час очолив його. Після «перенарізки» і відчуження у приватну власність він лишив пост голови «Зорі» та зажив окремим від звичайних сусідів життям.
Будинок судді єдиний навкруги забезпечений блакитним паливом. Газову трубу для нього тягнули кілька кілометрів. Прокладання газогону було настільки коштовним, що свого часу кооператив вирішив, що він не по кишені його членам навіть в складчину. Суддя ж не став ділитися доступом до блага цивілізації з простими дачниками, сусідами, а по суті знайомими і колишніми колегами.
До речі є серед сусідів судді і нинішні підлеглі. Поряд розташована ділянка однієї з його підлеглих. Проте будинок співробітниці Апеляційного суду на порядок скромніший за шефа.
Розширення володінь вирішило проблему відсутності традиційного для класу «слуг народу» виду на ліс та озерця.
Гальонкін вирішив проблему не оригінально як для чиновника – скупив навкруги дев’ять земельних ділянок і закатав газоном. Так оселя судді опинилася під сосновим бором.
Скоро, за словами сусідів, з’явиться у Гальонкіна і ставок. Для цього призначена окрема земля з іншого боку його будинків. Як суддя отримав у користування ще й прилеглі до кооперативу території – таємниця навіть для місцевих.
Ця нерухомість жодним словом не відображена у декларації про доходи Сергія Гальонкіна за 2013 рік, хоча за словами свідків будівельні роботи розпочинались значно раніше. У декларації, яку Апеляційний суд Полтавської області надав на запит «Останнього Бастіону», навпроти будинків – всюди стоять прочерки.
Максим Кондратенко
