Все гучніше на Заході, особливо в Європі, звучать слова про озброєну відсіч агресору. Миритися із діями росії скоро буде невелика меншість.
Таку думку на шпальтах провідного фінляндського військового видання Suomen Sotilas висловив штатний лейтенант Бундесверу, доцент історії Національного оборонного коледжу Суомі Аґілольф Кессельрінґ. Це доволі знакова постать, адже є онуком генерал-фельдмаршала Люфтваффе Третього Райху Альберта Кессельрінґа.
Як і його досвідчений у боях проти московитів дід, дійсний військовослужбовець армії Німеччини наголошує на загрозі зі Сходу. Вочевидь, дається у знаки родова пам'ять та невтішні наслідки совєцької окупації частини Європи після 1945 року.
Свій аналітичний огляд поточної ситуації Аґілольф Кессельрінґ починає з новорічної промови фінляндського президента Саулі Нійністьо. Нібито голова держави став Дельфійським оракулом, пророкуючи добу нескінченних конфліктів на континенті:
«Росія ніколи не була настільки сильною, якою виглядає тепер, і ніколи не була такою слабкою, як намагається приховати від усіх. Ось, чому Європа повинна прокинутися! Посилення інвестицій у виробництво зброї не потрібно лише для забезпечення необхідної допомоги Україні. Слід переконати політиків і чиновників, що Європа сильна. Сильна не для того, щоби розпочинати війни, а щоби гарантувати мир на континенті».
Водночас у газеті Helsingin Sanomat читаємо, що «згідно з данською розвідкою, росія інвестує у нові військові підрозділи, які ось-ось з'являться у Балтійському морі та північно-західних регіонах». Швидше за все, продовжує свої міркування пан Кессельрінґ, ресурсна федерація московії залишається відносно сильним у військовому плані гравцем в Арктиці, нависаючи над сусідами.
Німецький міністр оборони Борис Пісторіус, з іншого боку, сказав в інтерв'ю виданню Bild перед Різдвом, що через російську збройну програму, виготовлення військового обладнання в Європі тепер необхідно прискорити. Проте деякі його колеги свідомо гальмують цей процес.
«Зараз у нас у запас близько 5-8 років. За цей час нам потрібно досягти одного і того ж рівня — як в оборонних силах, так і в промисловості, й у суспільстві. Відставання буде на руку росії та її азійським союзникам», — заявив Пісторіус.
Навіть стародавні пророцтва, того ж таки Дельфійського оракула, переконує Кессельрінґ, були доволі неоднозначними, що також стосується і майбутніх оцінок поточної (гео)політики. Тому залишається важливим питання: «Що загрожує нам і Фінляндії у нинішньому північно-східному куточку НАТО?».
Нижче люб'язно подаємо пряму мову штатного лейтенанта Бундесверу:
«По-перше, у Фінляндії ми повинні звикнути до того, що більше не самотні. Близько 80 років військової ізоляції глибоко вплинули на те, як ми думаємо про нашу безпеку. Розглядаючи в історичному масштабі, 4 квітня 2023 року Фінляндія звільнилася від кайданів, які наклали на неї союзники після перемоги у Другій світовій війні: Паризька мирна угода (10 лютого 1947 року) та Договір про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу із СССР (6 квітня 1948 року).
Хоча юридично дія цих угод була припинена ще 1992 року, але остаточно вони втратили чинність тільки після вступу Фінляндії в Європейський союз (1 січня 1995 року). Однак протягом приблизно одного покоління до 24 лютого 2022 року у Фінляндії існував певний постійний ретроспективний погляд на росію — якщо ми не хочемо використовувати потворний термін після-фінляндизація.
Так само, коли у стародавній Фінляндії було табу говорити справжню назву ведмедів або, коли в історіях про Гаррі Поттера антагоніст Волан-де-Морт — це «Той-кого-не-можна-називати», про росію її східні говорили пошепки Езоповою мовою, щоби не сполохати агресора. Коли 2007 року Юрі Гакеміес вимовив у США заборонене слово «росія» (тричі поспіль!), жах багатьох політиків у Гельсинкі був величезним. На щастя, ця епоха скінчилася.
По-друге, звісно, оборона Фінляндії все ще залишається справою переважно фінів. Порівняно зі своїм східним сусідом, захист країни сильніший, аніж будь-коли за всю історію незалежності, починаючи з 1917 року. Це відокремлює спілку НАТО-Фінляндію 2024 року від, наприклад, прикордонного статусу Фінляндії 1924 року — рівно 100 років тому. Російські збройні сили, особливо сухопутні, ослабли через війну в Україні.
За даними, оприлюдненими владою України торік у грудні (19.XII.2023), загинуло або було поранено 348,3 тисячі російських військовиків. Згідно із даними, опублікованими урядовцями США (від 13.XII.2023), кількість втрат РФ на полі бою в Україні обраховується 315 тисячами, або ж 87% від початкових 360 тисяч військовиків, які РФ використала для своєї горезвісної «спецоперації». Більш важливим, аніж точні цифри у зв'язку із нашим запитанням, є той факт, що гарнізони поблизу фінляндського кордону зараз не мають наказу для нападу. І це добре.
По-третє, слід сказати, що майбутнє невизначене, а ще — небезпечне. Тому не варто лежати на снігу й чекати невідомості, коли поряд діє такий грізний сусід. Буду відвертим: росія вже давно має велике бажання реорганізувати свою оборонно-наступальну структуру. Ймовірно, це включатиме:
Від часів президента Барака Обами США хотіли зосередитися на Тихому океані замість Атлантичного; навіть у 2020 році президент Дональд Трамп погрожував, що Америка виведе свої війська з Європи, але фактично відновив V-й армійський корпус, який бездіяв від 2013 році. Президент Джозеф Байден відрядив частину персоналу цього корпусу назад до Німеччини у березні 2022 року, який був передислокований до Познані у Польщі (конкретно: до військового табору імені Костюшко восени 2022-го — прим. ред.).
Тепер Німеччина відряджає свою бригаду до Литви у місто Рукла приблизно за 100 кілометрів від кордону із РФ. Згідно з планами, у 2025 році там розмістять близько 4800 німецьких солдатів, які будуть готові до бойових дій вже у 2027 році. На рубежі 2023-2024 років у Берліні все ще тривала дискусія про повторне використання скасованого призову, результат поки невизначений.
В Європі знають, що внесок Німеччини є вирішальним. Багато з того, що ми читаємо як ситуаційні оцінки, насправді є частиною цього політичного процесу. Деякі із виступів, де Європа намагається переконати німецький уряд, що «Zeitenwende» (поворот епохи) має бути чимось більшим, ніж інфляційна сума грошей для хронічно недофінансованого Бундесверу.
По-четверте, на континенті існує справжня загроза від програшу у військовій гонитві. Тут маю наголосити для наших читачів, що у цих перегонах Україна власною кров'ю купила нам додатковий час. Час, якого нам постійно бракує. Коли добіжить кінця війна в Україні, почне цокати годинник і Дамоклів меч опуститься на наші грішні голови. Перший важливим чинником я визначив економічні можливості росії на поточний час.
Іншим чинником невизначеності є розмір внеску США у наступні 5 років у систему міжнародної безпеки, так само як і внесок найбільших країн Європи. На континенті вирішальним фактором буде здатність Німеччини достатньо швидко розвернути «великий корабель політики безпеки», який гальмується бюрократією. Це питання колективної волі. Чи достатньо гнучкості так званих німецьких вільних демократій і верховенства права порівняно із російською диктатурою та воєнною економікою? Я не маю відповіді.
Перш за все нам загрожує повільність власного табору. Західний світ робить помилки, на яких не вчиться. Я прогнозую, що велика небезпека — ймовірно — матеріалізується не раніше 2029 року. Політичні рішення, і, можливо, фатальні, мають негайно прийматися зараз. Чекати бурі й не готуватися до неї — означає програти».
Своєю чергою, медіаагенція «Останній Бастіон» нагадує читачам, як подібні війни, що веде нині РФ, у XXI столітті взагалі не повинно бути. Але сталося так, що на Схід від України досі існує химерна імперія, недодержава, котру підтримують і КНР, і США.