Що пропонує КНР світові?

Москва спровокувала тектонічні зрушення у геополітиці для відновлення імперського статусу. Але її пекінський господар має власні плани.

Про стратегію комуністичного Китаю щодо зовнішнього світу під час посилення глобальних розбіжностей розповів заслужений професор Фуданського університету Ши Юаньхуа. З його слів, уряд КНР має на меті зосередити свою увагу на своєму економічному та технологічному розвитку, а також уникненні нового конфлікту планетарного масштабу.

Як стверджує провідний науковець у галузі геополітики та планування економіки у добу криз, план Пекін можна умовно поділити на 6 наступних пунктів. Усі вони, пояснює Ши Юаньхуа, взаємозалежні:

• Російсько-українська війна та безпека Китаю.

Агресивна війна РФ проти України означає, що фокус глобальної стратегії США, як і раніше, зосереджений на Європі, а отже навряд чи переміститься на Схід (в Азійсько-тихоокеанський регіон — прим. ред.). Це сприяє розширенню вікна стратегічних можливостей КНР і подальшому розвитку та підйому країни.

• Китай воліє уникнути початку війни з Америкою.

Пекін повинен прагнути контролювати і там, де це можливо, уникати розвитку структурних розбіжностей, а також виникнення блокової конфронтації. Для режиму Сі Цзіньпіна мирне співіснування зі США — головний чинник розвитку країни.

• Створення умов розробки всеосяжної периферійної морської стратегії, тобто стратегії трьох океанів.

Розвиток проєкту «Один пояс — один шлях», що включає безліч великих інвестицій, орієнтованих на Індійсько-Тихоокеанський регіон, створює умови для розробки «стратегії трьох океанів». Фактично, йдеться про розширення морської присутності Китаю від Японського моря до Північного Льодовитого океану й опанування Арктики з її російської сторони. Пекін запланував будівництво «Полярного шовкового шляху», метою якого є Північний Льодовитий океан, а також створення порту Хуньчунь і вихід через гирло річки Туманної до моря, що дозволить Китаю домогтися «свободи судноплавства» в Японському морі.

• Побудова бар'єра безпеки з упором на північні та західні регіони.

Станом на тепер прикордонні взаємини КНР характеризуються спокоєм на Півночі (РФ), напруженістю на Південному Сході (Тайвань), відносною стабільністю на заході (Індія і Пакистан) та конфліктністю на Сході (Японія і Південна Корея).

• Економічна стратегія Китаю — побудова регіонального співробітництва у форматі 7+3.

Створення семи економічних коридорів: КНР-Монґолія-РФ, Китай-Середня Азія-Західна Азія, Євразійський сухопутний коридор, Китай-Пакистан, Банґладеш-КНР-Індія-М'янма, Китай-півострів Індокитай та коридор у Північно-Східній Азії. Створення трьох додаткових зон економічного співробітництва: Китай та арабський регіон; Китай та південна частина Тихого океану (Сінґапур, Австралія, тихоокеанські острови), Полярний шовковий шлях.

• Формування «спільноти єдиної долі» на противагу гегемонії США.

Побудова «спільноти єдиної долі» була висунута Сі Цзіньпіном на противагу «теорії гегемоністської стабільності» та «доктрині цінностей» світового панування США, і відображає різні підходи КНР і США до глобальної гегемонії. Китаю необхідно реалізувати взаємовигідну співпрацю у планетарному масштабі, створювати все більше двосторонніх «спільнот єдиної долі», а також «спільнот єдиної долі», спрямованих на багатосторонній регіональний розвиток.