Що робити з 8 березня?

Тепер, коли емоції щодо «святкування» 8 березня дещо спали, можна поговорити про суть цього дня.

Звичайному обивателю цей день виглядає дещо хаотично. З одного боку суспільство масово поринає у святкування, а з іншого – у декількох містах, а найголовніше в Києві відбуваються демонстрації, що організовують особи девіантної поведінки за рахунок іноземних грантових коштів. Спробуємо розібратися у суті цього свята.

Для початку потрібно усвідомити саме походження 8 березня, котре отримало свій символізм зі страйку «текстильниць» у Нью-Йорку 1857 року, котрі апріорі не могли страйкувати у неділю, оскільки це вихідний день, і багато фактів вказують на те, що там відбувалася демонстрація повій.

Згодом ряд таких же заходів відбувалися у Парижі вже у першому десятилітті ХХ століття. І головними вимогами ставилися виборчі права жінок та умови праці. 

Для того, аби усвідомити відбиток цього дня на українському суспільстві слід, мабуть, поговорити про жіночу демонстрацію «за хліб і мир» 23 лютого 1917 року (за юліанським календарем), котра була однією з передумов революції в Росії. За 4 дні імператор зрікся престолу, а жінки отримали право голосу. Безперечно така подія була вигідна для нового тимчасового уряду, а потім для більшовиків.

У 1921 році, на третій зустрічі Комінтерну прийнято рішення зробити 8 березня жіночим днем.

У перші два десятиліття цей день інтерпретувався як «жіночий соціалістичний день».

Постає питання: навіщо більшовикам впроваджувати таке свято? Лозунг 8 березня у 1922 році звучав так: «об'єднання робочого класу навколо РКП(б) і профспілок, боротьба з голодом і жіночим безробіттям». І це доволі логічно, оскільки фронти першої світової, подальші бойові дії проти сусідніх держав та громадянська війна забрала мільйони чоловіків, як у Росії, так і на вже окупованих більшовиками територіях.

У 30-х роках в СРСР активно проводили мілітаризацію економіки та робили ставку на важку промисловість. Табори політичних в’язнів не могли забезпечити в повній мірі виробництво, тому жінки відігравали тут важливу роль. Так само і в повоєнні роки після Другої світової війни: потрібно було комусь працювати на відновлення держави.  

Середньостатистична радянська людина попри свій атеїстичний світогляд залишалася консервативною у багатьох речах. Тому цей день у країні рад дещо сприймався своєрідно, а його супутниками були букети квітів та інші речі, що аж ніяк не вписуються у феміністичні концепції.

Паралельно з існуванням дуже специфічної форми радянського фемінізму у 1960-70х роках спостерігався підйом феміністичного руху у країнах Заходу, і в 1977 році Генеральна Асамблея ООН запропонувала державам-учасницям оголосити 8 березня Днем прав жінок і миру в усьому світі. 

А тепер давайте розглянемо, які концепції 8 березня існують в сучасній Україні.

Спершу почнемо з наймасовішої. Безперечно саме радянське 8 березня залишило свій відбиток на Україні. Це чітко можна побачити в атрибутах цього дня і сучасних «народних традиціях». Чоловіки дарують жінкам квіти та інші подарунки, а на державному рівні цей день є вихідним, що підкреслює потребу суспільства до цього дня.

У розумінні переважної більшості 8 березня немає нічого спільного з так званою «боротьбою за права жінок». Адже дарування вище згаданих подарунків і бажання «бути коханими» немає нічого спільного з феміністичними ідеями. Весь негатив цієї концепції я опишу трохи далі. 
 
Інша концепція, котра несе велику загрозу, активно нав’язується різними грантоїдами. Адептів так званих «жіночих прав», ми могли спостерігати на недільних демонстраціях.

Звісно, ця тема настільки широка, що можна написати не одну статтю, але я дуже коротко викладу суть.

Чи порушуються права жінок? Скажімо, в збройних силах та інших силових структурах? Якщо там жінки з чоловіками мають рівні заробітні плати, а деякі спеціальності потребують перебування в них саме жінок. Навіть у спецпідрозділах є жінки, хоча в більшості випадків вони туди не йдуть, через банальні фізіологічні особливості. Чи порушуються права жінок у політиці? Якщо в органах державної влади є багато представників цієї статі. Цей список можна продовжувати, але суть тут зрозуміла і стосується більш широкої теми. 

Третя концепція виглядає доволі специфічною. Мова йде про «свято весни». Ймовірно, цим днем хотіли перекрити сутність радянського свята, але така спроба, на мою думку, є невдалою.

Моє бачення у вирішенні цього питання є таким. Вважаю, що ми не маємо використовувати цю дату для свят, оскільки такі дні ототожнюють нас з концепцією «русского мира», де 8 березня залишається одним із його атрибутів. Якщо глянути на мапу, де цей день є державним святом, то можна побачити у переліку тільки держави-сателіти СРСР під час Холодної війни. Мова йде про Кубу, Анголу, В’єтнам та інші країни, котрим комуністи надавали свою «братню руку» для досягнення власних геополітичних цілей.

Тому треба викорінити це святкування. Але робити це необхідно розважливо.

Поступово це свято втратить свою актуальність. Яскравий приклад – 23 лютого, про яке в Україні майже остаточно забули. Щоправда, перетворивши 14 жовтня на «свято чоловіків» з кращими (чи гіршими) традиціями вихідного дня та дарування непотребу колегам по роботі.