ШОС: Демонстрація сили та ослаблення Заходу

Загроза великої війни на Близькому Сході.

Саміт Шанхайської організації співробітництва (ШОС), що відбувся 31 серпня – 1 вересня 2025 року в Тяньцзіні, став не просто демонстрацією сили, а й каталізатором змін у глобальній архітектурі.

В умовах ескалації протистояння між США та Китаєм ШОС зміцнює свої позиції як альтернативний центр впливу, що кидає виклик західній гегемонії.

Представляємо нашим читачам оперативний аналіз ситуації, а також перспектив на 2026 рік із оцінкою впливу ШОС на міжнародний порядок, потенційні зміни державних кордонів і ризики глобального конфлікту.

Контекст: ШОС як противага Заходу

Саміт у Тяньцзіні, що зібрав лідерів понад 20 країн і 10 міжнародних організацій, став найбільшим в історії ШОС.

Китай, який головує в організації у 2024–2025 роках, використав платформу для просування своєї ініціативи глобального управління, підтриманої всіма учасниками, включно з росією, Індією та Іраном.

Комуністичний лідер Китаю Сі Цзіньпін підкреслив необхідність «нового міжнародного порядку», заснованого на принципах багатополярності й відмови від «блокової конфронтації». Експерти розцінили ці слова як камінь у город Заходу, передусім — США.

Ця заява, підкріплена економічними ініціативами, такими як виділення $280 млн на проєкти ШОС та кредити на $10 млрд, посилює позиції Пекіна як лідера альтернативного центру впливу у світі з залученням ресурсів так званого Глобального Півдня.

Джерела у Вашингтоні повідомляють, що адміністрація Дональда Трампа розглядає ШОС як головну загрозу американському впливу.

У Лондоні занепокоєні тим, що Туреччина, член НАТО, і країни АСЕАН, такі як В’єтнам і Малайзія, дедалі активніше беруть участь у заходах ШОС, що підриває єдність західних альянсів.

Тенденції у міжнародній політиці

1. Прискорення дедоларизації. Китай і надалі просуватиме юань у торгівлі з партнерами по ШОС, особливо в енергетичному секторі. Конфіденційні дані британської розвідки вказують на плани Пекіна у 2026 році створити в межах ШОС новий фінансовий механізм, подібний до МВФ, для підтримки країн-учасниць. Це посилить економічну незалежність організації від Заходу, але спровокує відповідні санкції США, включно з обмеженням доступу до SWIFT для держав, що активно використовують юань.

2. Поглиблення російсько-китайського альянсу. Переговори путіна та Сі Цзіньпіна в Тяньцзіні підтвердили намір москви й Пекіна розширити співпрацю в обороні, енергетиці й технологіях. Джерела у Вашингтоні повідомляють, що росія та Китай планують у 2026 році провести спільні військові навчання в Південно-Китайському морі, що стане прямим викликом США та їхнім союзникам у регіоні.

3. Зростання впливу Туреччини та Азербайджану. Туреччина й Азербайджан, які беруть участь у ШОС як партнери по діалогу, зміцнюють свої позиції на Південному Кавказі. Зангезурський коридор, підтримуваний Анкарою та Баку, стане ключовим елементом ініціативи «Один пояс, один шлях».

Дані з Лондона свідчать, що Туреччина може використати свій вплив у ШОС для просування мирної угоди між Азербайджаном і Вірменією, що посилить її роль як регіонального посередника.

4. Ослаблення західних альянсів. Індія, попри напружені відносини з Китаєм, відмовляється приєднуватися до антикитайських ініціатив США, таких як QUAD. За витоками з конфіденційних джерел у МЗС Британії, Нью-Делі у 2026 році може скоротити участь у спільних військових навчаннях із США, віддаючи перевагу економічній співпраці з Китаєм і росією в межах ШОС.

Вплив ШОС на світовий порядок

ШОС позиціонує себе як альтернативу західним інститутам, таким як ООН, НАТО й МВФ. Прийняття Тяньцзінської декларації та підтримка ініціативи глобального управління Сі Цзіньпіна сигналізують про прагнення організації створити новий міжнародний порядок, заснований на принципах суверенітету й економічної взаємозалежності.

Однак внутрішні протиріччя, такі як напруженість між Індією та Пакистаном чи конкуренція між Китаєм і росією за вплив у Центральній Азії, обмежують потенціал ШОС як єдиного блоку.

У 2026 році ШОС, ймовірно, продовжить розширення, включивши до свого складу нові країни, як-от М’янму, та посилить співпрацю з АСЕАН і Організацією ісламського співробітництва.

Це створить альтернативну мережу альянсів, здатну протистояти західним санкціям і тиску. Водночас інституційні слабкості, як-от відсутність спільного фінансового фонду й консенсусний принцип ухвалення рішень, заважатимуть повній реалізації амбіцій ШОС.

Потенційні зміни кордонів

Південний Кавказ. Зангезурський коридор залишається ключовим питанням, здатним змінити регіональні кордони. Після перемоги Азербайджану у Другій Карабаській війні й ліквідації Мінської групи ОБСЄ у 2025 році Баку диктує умови миру з Вірменією.

США підтримують відкриття коридору, щоб послабити вплив росії та Ірану на Південному Кавказі. Водночас москва й Тегеран розглядають проєкт як загрозу своїм інтересам, що може призвести до ескалації.

Якщо Вірменія відмовиться виконувати умови щодо Зангезурського коридору, Азербайджан за підтримки Туреччини може вдатися до воєнних заходів для забезпечення доступу до Нахічевані. Це створить ризик нового конфлікту, у який можуть бути втягнуті росія, Іран і, опосередковано, НАТО через Туреччину.

Джерела у Лондоні вказують на імовірність локального конфлікту на Південному Кавказі у першій половині 2026 року з імовірністю 60%, якщо дипломатичні зусилля зазнають краху.

Больові точки та ризики глобальної війни

1. Тайвань. Конфлікт навколо Тайваню залишається найбільш небезпечною точкою. Джерела у Пентагоні вказують на плани США збільшити постачання зброї Тайбею у 2026 році, зокрема систем ПРО.

Китай у відповідь може провести масштабні військові навчання або запровадити морську блокаду острова. Імовірність прямого воєнного зіткнення між США та Китаєм експерти оцінюють у 20% упродовж 2026 року, однак економічні санкції й кібератаки більш вірогідні.

2. Україна. Переговори між росією та Україною, найімовірніше, не приведуть до сталого перемир’я у 2026 році. Джерела у британській розвідці повідомляють, що путін не готовий до компромісів без гарантій нейтралітету України й зняття санкцій. Продовження війни з імовірністю 80% посилить напруженість між росією та НАТО, особливо якщо США збільшать військову допомогу Києву.

3. Близький Схід. Війна в Газі та удари «Ізраїлю» по Ірану в червні 2025 року, засуджені на саміті ШОС, посилюють антизахідні настрої. Конфіденційні дані з Вашингтона вказують на плани «Ізраїлю» завдати нових ударів по ядерних об’єктах Ірану під приводом «нових доказів» розробки Тегераном ядерної зброї.

Це може спровокувати регіональну війну з опосередкованим залученням Китаю, який має глибокі економічні інтереси в Ірані. Що стосується росії, то, окрім риторики, реальною допомогою з боку москви розраховувати не варто.

4. Південно-Китайське море. Посилення військової присутності США та їхніх союзників у регіоні може спровокувати відповідні дії Китаю, включно з перехопленням військових кораблів і літаків. Імовірність інциденту з обмеженим воєнним зіткненням у 2026 році все ще залишається невисокою, але динаміка напруженості зростає, що може мати непередбачувані наслідки.

Чого очікувати?

1. Економічний тиск США. Трамп може запровадити нові санкції проти країн ШОС, зокрема Індії та Туреччини, за співпрацю з росією та Китаєм. Це підштовхне Пекін до створення альтернативної фінансової системи в межах ШОС, яка почне функціонувати в обмеженому форматі наприкінці 2026 року.

2. Зангезурський коридор. Азербайджан і Вірменія дотримуватимуться угоди про відкриття коридору під тиском Туреччини й США. Водночас росія та Іран чинитимуть перепони реалізації проєкту, провокуючи вірменські сили неофіційно, що підвищить ризик локального конфлікту.

3. Тайванська криза. Китай посилить військовий тиск на Тайвань, але, найімовірніше, намагатиметься уникати прямого конфлікту, віддаючи перевагу економічним заходам, як-от обмеження експорту рідкоземельних металів. США у відповідь збільшать військову присутність у регіоні, що підвищить ризик випадкових сутичок.

4. Україна. Спроби налагодити переговорний процес із росією продовжаться, але без значного прогресу, зважаючи на дії та риторику кремля. росія посилить воєнний тиск на сході України, аби зміцнити свої позиції перед можливими майбутніми переговорима з адміністрацією США.

5. Газа. Попри загальне обурення геноцидом, учиненим «Ізраїлем» у Газі, співучасть сіоністам з боку правлячих еліт Заходу й абсолютно беззубу, відверто боягузливу позицію правителів ісламського світу, жодних кардинальних змін ситуації не очікується. Ба більше, очевидно, що Захід та арабські режими фактично є співучасниками геноциду в Газі.

Надії на те, що після повалення шиїтського режиму Асада в Сирії палестинці отримають допомогу з Дамаска, не справдилися. Уряд Ахмада Шараа пішов шляхом правлячих режимів арабських нуворишів, які виконують роль охоронців «Ізраїлю».

Що стосується Туреччини, то, окрім жорсткої публічної риторики, економічних і політичних санкцій, чекати від Анкари реальних воєнних кроків, аби зупинити різанину в Газі, не варто. Принаймні поки що.

Однак ситуація може різко змінитися, і причиною цих змін стане сіоністський режим у Тель-Авіві, одержимий ідеєю побудови «великого Ізраїлю» від Нілу до Євфрату.

Якщо заяви про те, що «Ізраїль» не має наміру дотримуватися нинішніх кордонів держав на Близькому Сході, перейдуть у реальні дії (частково вони вже розпочалися із захопленням сирійської території), ситуація може вийти з-під контролю США та їхніх європейських союзників.

У такому разі найбільш імовірним може стати сценарій воєнного конфлікту між Туреччиною та «Ізраїлем», де полем бойових дій стане Сирія. Це, своєю чергою, може призвести до повалення режиму Ахмада Шараа, якщо він спробує й надалі грати роль «миротворця», і до наступу сирійських військ на «Ізраїль».

З огляду на ірраціональну поведінку «Ізраїлю», продиктовану релігійним фанатизмом (при цьому самі сіоністи лише використовують релігійний чинник для просування своїх експансіоністських планів), можна з великою ймовірністю припустити, що «Ізраїль» намагатиметься спровокувати велику війну в регіоні (що, власне, він і робить нині за допомогою сіоністських євангелістів у США).

Немає жодних гарантій, що за такого розкладу правлячі режими арабських нуворишів зможуть утримати своє населення в кордонах, визначених пресловутим Сайкс-Піко, які, до речі, «Ізраїль» не визнає.

У підсумку

Саміт ШОС у Тяньцзіні підтвердив перехід світу до багатополярної системи, де Китай і росія кидають виклик гегемонії США.

У 2026 році ШОС, найімовірніше, зміцнить свій вплив, але внутрішні протиріччя та агресивна політика Трампа створять ризики ескалації на Південному Кавказі, у Тайванській протоці та на Близькому Сході.

Імовірність глобальної війни ще не досягла «червоної лінії», але посилення локальних конфліктів може різко підвищити потенціал їхнього переростання у масштабні зіткнення з участю провідних акторів. Саме ця загроза визначатиме міжнародний порядок денний.

Туреччина та Азербайджан завдяки своєму стратегічному становищу відіграють ключову роль у стримуванні ескалації, але успіх їхньої дипломатії залежатиме від здатності Заходу й ШОС уникнути прямого зіткнення.

Найбільш небезпечним «гравцем» на політичній шахівниці виступає «Ізраїль». Сіоністський анклав в окупованій Палестині, заражений психопатичним месіянізмом, може (і фактично активно прагне) підірвати ситуацію на Близькому Сході із залученням у конфлікт провідних світових акторів.