Штурмовик без приписки: пригоди Дениса Станіславовича
Незалежний журналіст і залежність від спецслужб.
Після того як народний депутат України Олексій Гончаренко оприлюднив угоду про співпрацю між гласним позаштатним співробітником СБУ Денисом Бігусом і начальником департаменту військової контррозвідки СБУ Олександром Дубровіним, СБУшний «шнир» Бігус, у порядку «алаверди», виклав на YouTube свою розповідь, визнавши, що він дійсно є СБУшним «шнирем».
Оскільки без таких, як Бігус, не існує жодна спецслужба у світі, пробачимо Денису Станіславовичу його хобі, а також те, що він стільки років морочив людям голову, називаючи себе «незалежним журналістом». Значно більший інтерес становить його розповідь про те, як він у 2022 році аж на цілих пів року потрапив до армії. Чи не до армії. Але кудись потрапив.
Виявляється, у перший день повномасштабної війни Бігус «потулив» (моральний авторитет української нації спілкується переважно тюремно-табірним жаргоном, оскільки переконаний, що це надає йому брутальності та схожості на справжнього військового) до якихось «АТОшників», які сказали йому взяти найнеобхідніше. Після цього супермен Бігус із «власною зброєю» воював у складі ЦСО «А» Служби безпеки України, не маючи жодного стосунку (він це прямо визнає) ані до цієї військової частини, ані до військової служби взагалі.
Далі Бігус, зі своїх слів, був штурмовиком, звільняв міста й села, залишаючись цивільною особою. А вже в березні 2022 року Денис Станіславович долучився до лав патрульної поліції. І разом із поліцейськими (!) воював під Миколаєвом та звільняв від окупантів села Правдине й Олександрівку Херсонської області. Але потім Бігус від усього цього втомився, поїхав додому й почав шестерити на СБУ.
Будь-якій людині, яка має бодай віддалене уявлення про військову службу, очевидно, що всі ці розповіді Бігуса — результат впливу наркотиків, помноженого на повну відсутність совісті та будь-яких моральних засад. Більше того, так склалося, що в той час, як Бігус «звільняв» Правдине та Олександрівку — це було у серпні-вересні-жовтні 2022 року — я саме там «відпочивав у посадках». І тому нічого, окрім гомеричного сміху, його розповіді в мене не викликають.
Але залишається кілька запитань, на які Денис Станіславович так і не дав відповіді.
По-перше: як військовозобов’язаному Бігусу вдалося уникнути мобілізації? Кому він платив, скільки, як офіційно була оформлена його непридатність до служби? Чи в «Резерв+» просто записали, що він — СБУшний стукач, і на цьому вважається, що свій обов’язок перед Батьківщиною він виконав?
По-друге: якщо, зі слів Бігуса, він ще у 2022 році підписав угоду про співпрацю з СБУ, то хто постачав йому інформацію про зловживання з боку співробітників СБУ для його «розслідувань» у 2023 і 2024 роках? Чи, можливо, він просто обслуговував один СБУшний клан, який не поділив гроші з іншим?
По-третє: чи носить Бігус «десятину» своєму куратору? Питання важливе й актуальне, оскільки я особисто знаю людей, які стверджують, що Бігус вимагав у них гроші за нерозголошення матеріалів про їхню діяльність. Ці люди відмовилися платити — власне, тому мені й стало відомо, яку суму пропонувалося передати Денису Станіславовичу. Але ж, напевно, були й ті, хто не відмовився. І якщо Бігус визнає, що він є позаштатним співробітником СБУ, то це означає, що 10% від своїх «нетрудових доходів» він має передавати бригадному генералу Дубровіну.
Чекаємо від Дениса Станіславовича докладної розповіді. Єдине прохання до «незалежного журналіста»: Денисе, не треба викладати фотографії та відео своїх ратних подвигів. Достатньо оприлюднити військово-обліковий документ і довідку ф.6 про безпосередню участь у бойових діях.
І наостанок. Так, Бігус улітку 2022 року справді був у Миколаєві — це підтверджували різні люди, які бачили його там. Денис Станіславович «проходив службу» в прес-службі голови Миколаївської ОДА Кіма, куди його, начебто, прилаштував Арахамія. Власне, відео та фотографії Бігуса з розповідями про те, як він «воював» на херсонському напрямку — звідти.
