«Незалежний журналіст» під кураторством: Бігус і його угода з СБУ
Розслідувач на підряді: чому Бігус більше не просто журналіст.
Народний депутат України Олексій Гончаренко опублікував угоду від 8 травня 2024 року між гласним позаштатним співробітником СБУ Бігусом, який із невідомих причин називає себе «незалежним журналістом», і Службою безпеки України. Угода, без сумніву, є справжньою і з боку СБУ підписана начальником департаменту військової контррозвідки, бригадним генералом Олександром Дубровіним.
Нічого особливо цікавого в цій угоді немає, за винятком, хіба що, обставин її підписання Бігусом і появи її копії в розпорядженні Гончаренка.
Почнемо з того, що з боку СБУ угоду про співробітництво підписав не начальник Управління контррозвідувальних заходів із захисту національної інформаційної сфери ДЗНД СБУ (так зване управління «М») Андрій Салєнков – саме він опікується журналістами, блогерами та іншими бігусами, – а керівник військової контррозвідки. Це цілком логічно: «добровільний помічник» СБУ Бігус не є журналістом, оскільки з кінця лютого 2022 року формально перебуває на військовій службі та, за свідченнями, полюбляє, перебуваючи під наркотичним впливом, розповідати, нібито він штурмував села на Херсонщині, звільняючи їх від окупантів. Утім, обізнані особи стверджують, що Бігус навіть не знає номера військової частини, у якій формально «служить» і до якої, за чутками, його влаштував народний депутат Арахамія з метою уникнення реальної мобілізації. Тим не менш, статус військовослужбовця означає, що Бігус є у сфері уваги військової контррозвідки, і саме Дубровін, за посадою, мав підписувати з ним угоду.
По-друге, оприлюднені Гончаренком угода про співробітництво та розписка Бігуса не мають грифу обмеженого доступу. Це документи «для службового користування» і не більше, адже Бігус є гласним позаштатним співробітником СБУ. Якби він був негласним позаштатником, то замість угоди була б лише розписка про співпрацю з грифом «цілком таємно». Бігус же працює на СБУ відкрито, навіть має посвідчення «позаштатника», яке пред’являє у необхідних випадках, виконуючи завдання свого куратора. Водночас він не є штатним працівником СБУ, не проходить там військову службу й не отримує зарплатні чи грошового забезпечення — він «добровільний помічник» за покликом серця.
Інше питання — навіщо співробітники СБУ «злили» цей документ Гончаренку, враховуючи, що «стукач» Бігус працює на Офіс Президента і нещодавно робив «розслідування» щодо Кличка на основі матеріалів НАБУ? Існує версія, що це — помста з боку Офісу Президента за те, що Бігус узяв гроші у Кличка й зробив «розслідування» стосовно голови Київської міської військової адміністрації Ткаченка. Дениса Станіславовича неодноразово попереджали, що гроші треба брати лише в одному місці — інакше буде біда.
Також виникає запитання: навіщо Бігусу взагалі потрібно було підписувати таку угоду, якщо він і без цього міг би далі обслуговувати СБУ та Офіс Президента, зображаючи з себе «незалежного журналіста»? І тут знову ж таки є версія, що Бігуса затримали під час спроби вимагання. Це не новина — у політичних колах давно ходять чутки, що Денис Станіславович живе зовсім не на іноземні гранти. Зокрема, йому приписують вимагання 200 тисяч доларів у колишнього директора Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Рувіна. Після цього Бігусу, мовляв, запропонували офіційно оформити свої стосунки з СБУ — аби в майбутньому не виникало проблем, якщо чергова жертва його шантажу звернеться до поліції.
Однак Бігус не врахував, що посвідчення «добровільного помічника» СБУ не лише надає певні права, а й накладає певні обов’язки — зокрема, без відома куратора тепер не можна ні займатися здирництвом, ні брати гроші в Кличка. Бо «зливати» через народного депутата розписку про негласну співпрацю — це не комільфо, адже така розписка має гриф «цілком таємно». А от угода, підписана Бігусом, не містить державної таємниці й цілком могла бути використана його куратором із суто виховною метою.
