Швейцарський «мир» сплачений великою українською кров'ю
Вже незабаром «сильні світу цього» обговорюватимуть у Люцерні майбутнє нашої війни. Загарбника свідомо не запрошено на зустріч.
(Текст подано мовою оригіналу зі збереженням авторської стилістики без виправлень і скорочень).
Говорять про мирну конференцію у Швейцарії вже цьогоріч у червні. Деякі наші можновладці покладають на неї великі надії, судячи з їхньої риторики, проте очевидно, що пуття від того саміту не буде.
Навіть не тому, що росія вже відмовилася брати у ньому участь (хоча вести розмови про мир за відсутності одного із головних фігурантів справи якось дивно). І не тому, що нинішні ліберальні еліти Заходу беззубі та жалюгідні.
Вони a priori не можуть нічого серйозного спродукувати. Ба більше: розбудувати ефективну систему безпеки на європейському континенті, не говорячи вже про світ.
Сутність у тому, що наразі немає жодних передумов для досягнення миру та припинення конфлікту. Поштовхів для мирних переговорів у такій війні, як наша, може бути тільки 3:
- воєнні поразки;
- виснаження когось з опонентів;
- радикальні геополітичні зміни.
Завдати противнику дійсно серйозної поразки за останні 1,5 року Збройні Сили України не змогли. Ворог накопичив резерви, завдяки чому сильно тисне на Донбасі; постійно, не зупиняючись.
Новини не передають всього того, що там дійсно відбувається. І є реальна загроза появи ближнім часом ще кількох гарячих точок на фронті, там, де зараз відносне затишшя.
Загальне становище для нас серйозне, недарма по всій Європі знову активно мусуються чутки про відправлення в Україну контингентів країн НАТО. (Думаю, цього не буде з низки причин, хоча б тому, що виряджання військ стане кінцем НАТО у тому вигляді, яким воно є зараз і всі тамтешні бюрократи це чудово розуміють, а отже не хочуть цього).
За цих умов сподіватися, що росія раптом погодиться на мир, може тільки дуже наївна людина. До того ж у нас чомусь вперто ігнорують факт включення до складу РФ чотирьох напівокупованих українських областей та Криму, а дарма, бо це важливий нюанс, який істотно впливає на кінцеву реалізацію нашого сакрального гасла про кордони 1991 року.
«Це безперечна та сумна істина», — як казав Честер Раш у «Чотирьох кімнатах». Тому не варто мати надії на якісь там саміти чи інтервенції.
Війна буде тривати, жертв та руйнувань з обох боків ще буде багато, поки не з'являться дійсні умови для мирних перемовин. Наразі через Великодні свята багато згадують про Бога.
То ж приходить на пам'ять цитата із фільму про Ріддіка: «Не треба чіпати Бога. Йому не сподобається те, що буде далі».
