Сінгапур зміг, чому не може Україна?
Лише за 40 років Сінгапур із відсталої азійської країни перетворився на розвинену світову державу.
Сінгапур сьогодні входить до першої п’ятірки загальносвітового рейтингу держав із найменшим рівнем корупції та посідає перше місце в аналогічному рейтингу серед азіатських держав. Злочинність у країні вкрай низька, а рівень життя населення один із найкращих в Азії – ВВП на душу населення становить майже $91 000. Для порівняння, у найбільшій азійській економіці, Китаї, цей показник у рази менший – $13 300.
Ключем до такого успіху стала ефективна боротьба з корупцією.
На початку ХІХ століття Сінгапур став колонією Великої Британії, яка перетворила його на головний торговельний і логістичний морський хаб, що сполучав Азію та Європу. Через нову колонію проходила майже вся торгівля між азійськими та європейськими країнами, завдяки чому Сінгапур став процвітаючим портовим містом. Проте британське керівництво мало переймалося життям місцевих мешканців, і там, де з’явилися великі гроші, але населення залишалося неосвіченим і бідним, розцвіла корупція, яка пронизала буквально всі сфери життя міста-держави.
Про те, що проблема зловживання держчиновників набула в Сінгапурі масштабів катастрофи, свідчить рішення британського колоніального уряду від 1871 року офіційно оголосити корупцію злочином. Втім, у житті сінгапурців нічого не змінилося: чиновники продовжували вимагати й отримувати хабарі, і здавалося, що здолати таку систему ніколи не вдасться.
У 1930-х – 1940-х роках колоніальна влада знову намагалася посилити боротьбу зі зловживаннями службовців, прийнявши нові закони та створивши спеціальний відділ по боротьбі з корупцією. Однак усе знову було марно, бо місцева поліція, прокуратура та суди були центральною ланкою корупційної системи. Сінгапурські поліцейські, наприклад, окрім вирішення різного роду дрібних питань за хабарі, покривали в місті весь тіньовий бізнес – від наркотрафіку і борделів до підпільних азартних ігор.
На момент офіційного здобуття незалежності від Британії у 1963 році Сінгапур перебував у жалюгідному стані – бідність більшості населення, казнокрадство і хабарництво були невід’ємною частиною його життя. Місту-державі катастрофічно не вистачало природних ресурсів: імпортувати доводилося навіть прісну воду та будівельний пісок.
Однією з ключових причин, чому держслужбовці погоджувалися на корупційні дії, були їхні скромні заробітки порівняно з працівниками комерційного сектору. А оскільки більша частина населення Сінгапуру мала надзвичайно низький рівень освіти та правової культури, хабарі були чи не єдиним засобом для працівників державних відомств підвищити свій добробут.
Людиною, якій вдалося розвернути ситуацію в Сінгапурі та впровадити реформи, став Лі Куан Ю, представник третього покоління китайських іммігрантів. Він навчався в англійській школі в Сінгапурі, потім продовжив освіту в Лондонській школі економіки й завершив навчання в Кембриджі, де отримав ступінь із юриспруденції. Зі своєю партією «Народна дія» Лі в червні 1959 року вперше переміг на виборах і обійняв посаду прем’єр-міністра, на якій залишався понад 30 років.
Новий уряд на чолі з прем’єром Лі носив білий одяг, який символізував їхню чистоту і непідкупність, та оголосив нульову толерантність до хабарництва. Ключовим принципом уряду Лі Куан Ю стала рівність чиновників усіх рангів перед законом, незалежно від того, чи був службовець середньої ланки, чи член парламенту.
Рішучість, із якою глава першого уряду незалежного Сінгапуру розпочав реформи, найкраще характеризує його висловлювання, що стало гаслом усіх справжніх борців зі зловживаннями в державній владі: «Хочеш перемогти корупцію, будь готовий відправити за ґрати своїх друзів та родичів».
Експосол України в Сінгапурі (2002–2006) Олександр Горін у коментарі Укрінформу згадав особисту зустріч з Лі Куан Ю:
«Я три дні провів з ним в одному автомобілі, коли супроводжував сінгапурського лідера. Тоді Лі Куан Ю мені сказав: “Якщо ви хочете подолати корупцію, посадіть трьох своїх друзів, яких ви знаєте, що вони точно крали, і вони самі знають, що вони крали. Тоді ваші зусилля будуть підтримані”.»
Аби під корінь ліквідувати багаторічну схему посадових злочинів «влада – гроші – корупція», Міністерством фінансів була розроблена спеціальна антикорупційна програма, що включала низку заходів. Серед них: забезпечення прозорості контролю статків вищих чиновників, запровадження ротації держслужбовців для запобігання формуванню корупційних зв’язків, проведення раптових інспекцій, спрощення бюрократичних процедур і вдосконалення взаємодії держорганів із громадянами та організаціями.
Система тотальної боротьби з загрозами державі втілилася в лозунг Total Defense. Олександр Горін зазначив, що боротьба з корупцією стала лише одним зі стовпів цієї системи:
«Боротьба з корупцією – це частина системи Total Defense. Вона йде не тільки в напрямку покарання, а паралельно з тим, що держава забезпечує. Іншими словами, якщо ти ставишся до держави відповідним чином, виконуєш закони, у тому числі й антикорупційні, то держава зі свого боку забезпечує тебе усім необхідним для нормального життя. Кожна людина знає, що якщо вона бореться з корупцією, результат буде відчувати на собі – наприклад, у високоякісній системі охорони здоров’я. Боротьба з корупцією є оборотною стороною збільшення матеріальних благ», – підкреслив Горін.
Одним із найефективніших заходів протидії посадовим зловживанням стало підвищення зарплат чиновникам. На переконання Лі, саме стабільна та забезпечена влада є запорукою успішного управління країною. Він змінив традиційну схему нарахування зарплат вищим посадовим особам, запровадивши автоматичну прив’язку перегляду платні міністрів, суддів та керівників інших органів державної влади до суми податків на доходи, сплачених приватним сектором. Формула зарплат чиновників, чинна досі, виглядає так: рівень окладу держслужбовця визначається як 2/3 доходу працівника приватного сектору порівняного рангу, зазначеного ним у податковій декларації.
Підвищення достатку чиновників швидко далося взнаки – на державну службу почали приходити найкращі фахівці. До того ж із настанням бурхливого економічного підйому заробітна плата чиновників почала зростати пропорційно доходам приватного сектора.
Паралельно Лі Куан Ю запровадив жорсткий урядовий контроль над усіма сферами життя міста-держави. Опоненти влади часто опинялися у в’язниці без суду та слідства, пресу цензурували та обмежували доступ інформації з-за кордону, а багато журналістів було заарештовано.
Від британського колоніального уряду сінгапурцям дісталося Бюро з розслідування корупції (БРК), яке в народі називали «Бюро з розслідування заразної жадібності». Прийшовши до влади у 1959 році, Лі Куан Ю першочергово посилив незалежність і ефективність антикорупційного бюро, пролобіювавши прийняття жорсткого антикорупційного закону вже 1960 року, доповнення до якого в наступні роки лише підсилювали повноваження антикорупціонерів.
Сьогодні директор БРК підпорядковується безпосередньо прем’єр-міністру та відповідає перед ним за діяльність очолюваного відомства. У Сінгапурі є й президент, який формально призначає міністрів уряду, але виконує радше церемоніальні функції. Однак за законодавством директор БРК має право звернутися до президента, якщо прем’єр блокує справу або якщо розслідування стосується самого очільника уряду.
До основних функцій БРК входять розслідування скарг про зловживання службовим становищем та випадків недбалості і хабарництва, допущених держслужбовцями. Бюро наділене авторитарними повноваженнями і має право без рішення суду затримувати та обшукувати підозрюваних у корупційних злочинах, перевіряти їхні банківські та пайові рахунки, вести справи щодо родичів підозрюваного та викликати на допит будь-яких свідків.
БРК має право притягнути до відповідальності будь-якого громадянина Сінгапуру незалежно від його статусу, рангу чи віросповідання. Особливо пильну увагу детективи бюро приділяють чиновникам держорганів, які обіймають потенційно корупціогенні посади.
Чиновник, викритий на корупційній діяльності, позбавляється роботи, пенсії та всіх пільг. За розрахунками деяких західних фахівців, зниження корумпованості країни з рівня Мексики до рівня Сінгапуру забезпечує економічний ефект, який можна порівняти зі зростанням суми податків на 20%.
У 1989 році БРК визнало, що мінімальна сума штрафу за корупційну діяльність недостатня, і збільшило її з 10 000 до 100 000 сінгапурських доларів (зараз приблизно $7,8 тис. та $78 тис. відповідно). Окрім цього, неправдиві свідчення або спроба ввести слідство в оману стали каратися тюремним ув’язненням і штрафом у 10 000 сінгапурських доларів.
В активі бюро є кілька найбільш гучних розслідувань, коли перед судом постали великі державні чиновники. Першою резонансною стала справа міністра навколишнього середовища Ві Тун Буна, який отримав хабарів на понад $600 000 (на сьогодні з урахуванням інфляції – більше $3,5 млн) і власний особняк від індонезійського забудовника за те, що лобіював його інтереси на державному рівні. Буна засудили до великого штрафу і чотирьох з половиною років ув’язнення.
Ще одне гучне розслідування БРК провели 1986 року проти одного з найвідоміших і найвпливовіших політиків Сінгапуру та близьких до прем’єра людей – міністра національного розвитку Те Чен Вана. Лі Куан Ю розумів репутаційні ризики для влади, тому спочатку попросив проводити розслідування по-тихому. За тиждень директор антикорупційного бюро надав прем’єрові докази, що Те Чен Ван отримав майже $800 000 (сьогодні близько $2,5 млн) хабарів від забудовників. Прем’єр погодив публічне розслідування, проте міністр не став чекати офіційного звинувачення, написав прем’єрові листа з покаянням і наклав на себе руки.
«У Сінгапурі всі відповідальні за корупцію. Більш того, там вважають злочином не інформування про можливий факт корупції», – підкреслив Олександр Горін.
Системний підхід Лі Куан Ю до боротьби з корупцією вважається яскравим прикладом подолання цієї загрози національній безпеці.
«Досвід Сінгапуру може використати будь-яка країна, яка хоче боротися з корупцією. Якщо є бажання і розуміння, що треба боротися реально, а не на папері. А якщо когось викривають на корупції, а потім ця людина раз і виїхала за кордон, то це вже не боротьба, а просто імітація», – зазначив експосол України в Сінгапурі.
За даними останнього опитування Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), саме корупцію українці вважають головною перешкодою на шляху до майбутнього членства в ЄС. Про викриття зловживань у різних сферах та затримання нечистих на руку чиновників правоохоронці повідомляють майже щодня, проте це, здається, не зупиняє шукачів незаконних доходів.
«У Сінгапуру є одна велика перевага – це маленька територія, острів. Тож підхід Лі Куан Ю треба корегувати з поправкою на регіональні особливості. Але Сінгапур дає додаткові аргументи на користь того, що ці форми, методи і засоби боротьби з корупцією можуть бути використані», – каже Горін.
Лозунг Total Defense та боротьба з корупцією як його складова стовідсотково може бути запозичений Україною. Адже корупція була і залишається одним із найдієвіших інструментів кремля, який використовує жадібність окремих політиків у будь-яких країнах, пропонуючи хабарі в обмін на лобіювання інтересів агресора та просування його фейкових наративів. Не вистачає головного – очільники країни мають бути особисто зацікавлені в подоланні хабарництва та досягненні процвітання для народу. На жаль, команда Зеленського не дозволяє карати казнокрадів, бо сама очолює їх.
