Синонімічність «українського націоналізму» і «українського» для «русскава міра»
Знищення українських книг, чиє існування російські загарбники сприймають проявом "укронацизму" – лише одна з граней російського культурциду.
Сам же культурцид – ланка новочасного геноциду українського народу. До інших проявів відносяться: вбивства і викрадення української інтелігенції; війна з давно померлими активістами, яка приймає форми візитів до їхніх квартир й обшуків, як сталося у березні 2022 року з квартирою Катерини Гандзюк, хоча сама Катя була вбита ще у 2018 році; знищення стел із символікою української держави (ще один символічний вираз етнічної ненависті росіян до всього українського).
Жахливі прояви геноциду – депортація жителів на росію з окупованих територій України, включаючи викрадення дітей, що є воєнним злочином, які не мають терміну давності! За офіційними російськими даними (на 19 червня цього року), РФ вкрала 307 423 українських дітей, щоби виховати їх як поборників "русскава міра".
До хрестоматійних ознак геноциду відноситься розгортання концентраційних (а також фільтраційних) таборів, у кількості як мінімум 18, на території України, де росіяни відокремлюють або "фільтрують", відповідно до своїх уявлень, тих, хто, на їхню думку, є "націоналістом"/"укронацистом" від тих, хто не є таким. До ознак геноциду належить і те, що окупанти активно використовують зґвалтування як знаряддя війни на окупованих територіях.
Цинічно "русскій мір" випереджає свої нацистські злочини війною з нацизмом і націоналізмом. Але для "русского міра" поняття "нацизм" – тотожне з "неросійським" ("не русскім"), а "український націоналізм" – синонімічний термін "український".
Нацист, для росіян – це той, хто міг би бути "русскім", міг зросійщитися й обрусіти, але вибрав бути кимось іншим, ідентифікувати себе по-іншому, говорити, читати та думати якоюсь, крім російської, мови. Нерозуміння, як таке можливо, й усвідомлення того, що таким чином "неросійському" віддають перевагу над "російським", викликають у багатьох росіян-русскіх спектр емоцій (від гніву, агресії та щирої образи до бажання помститися).
Корінь цих образ і агресії полягає у російському комплексі національної неповноцінності. Інакше кажучи, "русскої" меншовартості.
Рашисти (російські фашисти), або заражені шовіністичним вірусом "русизму" (як називав переконання про перевагу всього російського славетний Джохар Дудаєв) – в їхній власній свідомості, завжди головні жертви: жертви історичного процесу, в якому вони повинні грати роль скоріше об'єктів, ніж суб'єктів. Тобто, вони нібито є жертвами утисків із боку "неросійських" народів ("не русскіх"), жертвами дискримінації за ознаками русофобії.
Русофобією і дискримінацією можуть бути, у свідомості таких людей, будь-яка демонстрація існування "не русскіх міров". Наприклад, те, що, крім російської, люди можуть говорити в їхній присутності іншою мовою, не посвячуючи їх у зміст розмови.
Навіть у війні росії проти України, яка ведеться на українських теренах, головні жертви, на думку російської інтелігенції, – все одно росіяни ("русскіє"). Як сказав співак Юрій Шевчук, який прославляється російськими лібералами за його антивоєнну позицію:
«Можливо, зараз нас не бомблять, але те, що ми зараз переживаємо – це, можливо, страшніше. З нас роблять гарматне м'ясо та нелюдів, з нас вибивають душу, у нас ламають принципи, у нас ламають, як у тих таборах, дух, особистість... А це, як мені здається, навіть страшніше, ніж коли кулі свистять над головами».
Іншими словами, бомби та кулі, які "русскій мір" скидає на голови українців – це, звісно, страшно, але, на думку видатного представника російської інтелігенції, коли "у нас ламають принципи" – це страшніше. Очевидно, в українців на окупованих територіях принципи не ламають, з них не роблять"гарматне м'ясо" (мобілізація до терористичних угруповань "Л/ДНР", мабуть, – це щось інше), а "табори", які росія розгорнула в Україні не в метафоричному, однак прямому, буквальному сенсі – це більш терпимі умови, ніж життя у російських містах під загрозою сказати щось не те (начебто на українських окупованих територіях сьогодні можна безпечно займатися активізмом і мати свободу слова).
Автор – Василина Орлова, фаховий антрополог (PhD) із Техаського Університету в Остіні, спеціально для медіаагенції "Останній Бастіон"
