Скіфи та перська сатрапія над Дніпром
Через втрату історичного контексту археологічний слід перського панування в Україні заведено пояснювати «імпортом». Зокрема, у Криму.
На цьому у своєму приголомшливому міждисциплінарному дослідженні «Правда про походження українців» наголошує славної пам'яті доктор наук і відомий фахівець у галузі загального мовознавства Костянтин Тищенко. За його словами, важливою складовою, яку тривалий час обходили історики, археологи та лінгвісти були неспростовні докази генетики.
Вітчизняний науковець стверджує, всю генетичну різноманітність теперішніх народів унікального Європейського півострова великої Євразії визначає різний пропорційний склад одних і тих самих північно-західних Y-гаплогруп (R1b, I, R1a, N, G2, J2, E1b1b,
Т), які внаслідок епохальних переселень опинилися саме в цьому районі. Внаслідок системних студій 2004-2011 роках виявлено, що кожному етномовному пласту топонімії України відповідає пласт лексичних запозичень з тієї самої мови в українському словнику.
І ось тепер викладений сучасний генетичний матеріал, крім своєї прямої наукової вартості, стає незалежним і ефективним засобом апробації цих системних студій Особливо, студій з історичної топоніміки й лексикології, які доводять присутність перської адміністрації держави Ахаменідів на південних теренах теперішньої України.
«Ареал Y-гаплогрупи R1a величезний. Ця група домінує серед населення Паміру, Алтаю, Східної та Центральної Європи. У сучасному світі найвищі показники R1a засвідчені у Таджикистані (64% населення), Кирґизстані (63%), Афґаністані (51%), Польщі (51%). Навколо цих країн цифри поширеності R1a відмінні залежно від групи обстежених. Так, за даними З. Россер та її 63 співавторів, серед обстежених в Україні носіїв R1a 30%; в окремих групах вказано цифри до 50%.
З-поміж досліджених Дж. МакДональдом 33% (наведено тільки усереднені результати українців і білорусів). Носіїв Y-гаплогрупи R1a пов'язують зі скіфо-сарматськими племенами. Ця людність уперше проникла до «серця Європи» за бронзової доби — аж по Скандинавію й Адріатику. Це шнурова культура (інакше – культура бойових сокир, 3200-1800 роки до Різдва Христового) як природне західне продовження ямної культури.
Загальну карту розміщення всіх досі розкопаних скіфських культур уперше уклала Н. Членова. При накладанні контуру цього ареалу на картосхему поширення R1a стає помітно, що терéни історичної присутності скіфів (область «Іранведж» Авести) лежать між теперішніми областями населення з найвищими відсотками R1a», — пояснює ситуацію доктор наук Тищенко.
Скіфські топоніми
Визнано іранське походження мають такі гідроніми (назви річок) України: Дунай, Дністер, Дніпро, Донець, Прут, Артополот, Сердоба і десятки інших (значення: вода, потік, річка божества, холодна вода тощо). Серед ойконімів (імен селищ) України, утворених від скіфських і сарматських топонімічних основ — назви населених пунктів Саки, Сачки, Сакуниха, Сахни, Сахнівка, Парфен, Партинці, Порхова, Парня, Парневе і сотні інших (значення: скіфи, парфяни, парні — давніша назва саків-парфян).
Скіфські запозичення
Гаплогрупі R1a відповідають українські запозичення, яких менше або немає у сусідніх мовах: скіпщина, потвора, почвара, халепа, волос, ящірка. Останні два слова поширені й поза Україною.
Прототип слова «ящірка» зберігся у мові пушту (в Афґаністані) — аждар «змій, дракон». Волос — це історично те саме іранське слово, що й ворс, але з типовим аланським «Л» на місці загальноіранського «Р» (В. Мартинов; Г. Бонґард-Левин, Е. Ґрантовський).
Словам «потвора» і «почвара» відповідає скіфське «патівара» (О. Трубачов). Українська «скіпщина» — це давніший за віком російський відповідник «издольщина» (тобто, «сплата власникові землі частини врожаю»).
Те, що землевласниками в Україні довгий час були іранці-дехкани, видно з топонімів Диканька, Деконка, Диханівка, а традиції кримських скіфів давати в оренду свою землю засвідчені в античності Страбоном (кн. VII-IV, 6). Відоме українцям і грекам слово халепа (П. Шантрен) — вказує на основне заняття кочової половини скіфів: регулярний грабунок рільників (порівняйте осетинське халаф, — В. Абаєв, — і російське шарап «заклик на колективне розграбування» — В. Даль).
Недарма хтозна з яких закапелківетнічної пам'яті вилізле «дерибан» — живе і здорове продовження степової вольниці, нащадок іранізмів драб «вояк» + -ан суфікс множини — з відповідниками у топонімії. (Порівняйте: Derbno = Döbern, Дєрєбино у Калузькій області, Дєрбіно у Костромській та Смоленській областях, Дєрєвянковка у Краснодарському краї РФ).
Перська сатрапія над Дніпром
Ключем у проникненні до велетенського іранського минулого Наддніпрянщини як частини імперії Ахаменідів стали збережені у нас кілька унікальних топонімічних контекстів навколо місцевих назв-продовжень іранського слова «сатрап» (буквально «захисник країни»). Це слово побутувало над Дніпром у трьох різномовних формах — мідійській (*хшатрапа-), парфянській (*хшахрапа-) і ахаменідській перській (хшасапа-) (джерела мовних даних — П. Шантрен, А. Гафуров, І. Оранський).
Це видно з відповідних топонімічних продовжень іранських прототипів: село Шатравине, яр Шатравина, річка Сахравщина, село Коцупіївка, Коцупіїв Степ. Контексти цих топонімів містять десятки однокореневих назв Струпків, Стрипа, Стрв'яж, Шкурупії, Шкроботи, Шкарівка, Сагарівка, Кашуби, Коцюбинці. Різновиди основ цих топонімів відповідають відомим з іраністики історичним особливостям часового розвитку звукової форми слів.
Їхні топонімічні оточення відкрили дальший доступ до сотень підтверджень іранських реалій, як-от етноніми саків, сколотів, парнів, парфян, фракійців (під ім'ям перської сатрапії Скудра). З дослідженого матеріалу відкрилася панорама іранського минулого України.
Минулого, про яке вже поняття не мали літописці, про які не можуть розповісти кістки й кераміка і без якого залишається грандіозна пустка навколо самотньої, хоч і шикарної «скіфської» пекторалі. «Скіфської» в лапках, бо вона така хіба що за сюжетами своїх зображень.
Насправді ж, то захмарний рівень майстерності грецьких майстрів, недосяжний для «фахівців» з колективних розграбувань рільників. Коли йдеться про перську сатрапію над Дніпром, то вона не раз названа у скельних написах в Ірані як XXIV сатрапія Персії доби царювання ахаменідів — Сака Парадрія (старе читання «Парадрая») «Скіфія Заморська», — окремо від XIV сатрапії Скіфівхоморобів (Сака Хаумаварґа = амірги грецьких текстів) і XV сатрапії Скіфів гострошапок (Сака Тіґрахауда = масагети), що кочували за Оксартом (тепер Сир-Дар'я).
На малюнку нижче — частина фризу з фігурами «народів — носіїв перського трону» з поховання Артаксеркса II (358 рік до Різдва Христового) у Персеполісі (Іран). «Наш» скіф — у башлику і степовій куртці.
Фігури скопійовані на фасаді поховання Артаксеркса III (338 рік до Різдва Христового): значить, скіфи ще перебувають у складі імперії. Що до звукової сторони ім'я сатрапії зі скельних написів Сака Парадрія «Скіфія Заморська», то їй досконало відповідають імена сіл «за морем» Передерієве, Передеріївка, Передримихи, озера Передеруха, колодязя Передріїв.
На сусідніх з Україною землях чогось схожого немає. А вже люди з прізвищами Передерій, Передрій, Коцупії, Шкурупії — наче родичі: кремезні, ставні.
Закінчення їхніх прізвищ на -ій — це, очевидно, перський суфікс прикметників -і. Через втрату історичного контексту навіть археологічний слід ахаменідської перської адміністрації на Півдні України, зокрема у Криму, «прийнято» пояснювати як «імпорт».
Тобто, десятки кам'яних циліндричних печаток перських чиновників податківців опинилися в Керчі у V століття до Різдва Христового не за прямим призначенням, а як сувеніри, «для колекції». Така от заплутана історія.
