Словаки рвуться на обід до канібалів

Звісно, порівнювати ступінь зазомбованості суспільств на схід і захід від України немає сенсу. Як очевидною є й наявність там і там людей сповна розуму. Що різні пропорції, то вже таке. І до останнього часу соціологія рашки і дружньої сусідки Словаччини була непорівнянною.

А як вам оце: «Більшість населення Словаччини хоче перемоги росії у війні – опитування»?

Повідомлення пройшло повз увагу українських мереж. Тут болять Ізюм, Куп'янськ, Херсон, Балаклея. А дарма. Братиславська цифірь страшненька, м'яко кажучи.

Немає найменшого сумніву в одностайності нормальних українців в очікуванні якомога швидшої перемоги над знавіснілими андрофагами.

Вікі: Андрофа́ги — букв. людожери, каннібали, за відомостями Геродота плем'я, яке мешкало на північ від Скіфії, ймовірно, в лісах між верхніми Дніпром і Доном. Назву свою андрофаги одержали, мабуть, через звичаї ритуального канібалізму.

І, враховуючи ними отут натворене, заклик до «Убий руського окупанта» є єдино можливим виходом зберегти нашу націю, країну, свої хати і онуків.

Чи достатньо знищити щура? Ні. Чи влаштує нас формальна капітуляція рашки? Ні.

Ще раз – для убезпечення більш-менш комфортного існування світу необхідне повне переформатування конгломерату з двоголовим бройлером на штандарті. І людство має ефективний досвід відновлення цивілізації – вийшло ж на німецьких землях, винаходити колесо немає потреби.

Покроково: Гаага, чи де там збереться праведний суд над новітньою фашистською ордою, гільйотина для кооперативу «Озеро», передача червоної кнопки під контроль «дорослих» опікунів (боронь боже – Гутерришу!), розведення «радянсько-бурятських» племен по національних стійбищах, репарації Україні.

Завсідників «вечорів з владіміром соловйовим», скабєєву з симоньян і кисельовим – до Канатчикової дачі без права викупу і щоденним примусовим переглядом документальних кадрів з Бучі, Маріуполя та Ізюму. 

Чисто на публіку можна помилувати Кабаєву і Пугачову з Галкіним і дітьми, Ксюшу Собчак поставити на підписку про невиїзд до пляжів Антальї, машку захарову – на примусове лікування від алкоголізму, коня – у стійло. Загалом, роботи буде непочатий край.

І процедуру навернення очманілих до людської подоби вдасться здійснити лише за підтримки світу, самотужки ми хіба що колаборантів виполемо.

А світ, виявляється, все більше і гостріше страждає на ожиріння мізків.

Якщо зрозуміти і пробачити неадекватне ставлення до російсько-української війни можна неграмотним «голубам» з далекого-далека, на кшталт республік Океанії чи громад на берегах Замбезі, то словаки вдарили навідліг.

Більше ніж половина громадян Словаччини дослідникам MNFORCE, Seesame і Словацької академії наук в опитуванні «Як справи, Словаччина?» в липні цього року сказали, що вони в російсько-українській війні воліли би перемоги росії. Кожен п’ятий опитаний сусід хоче однозначної перемоги мордору.

Лише у Братиславі більшість населення вітало би нашу перемогу. І вже влітку 2021 року 55% словаків схвально ставилися до щура путіна. Серед країн Центральної та Східної Європи краще ставляться до пацюка лише болгари (75%), а нині підтримка маніяка у Словаччині найвища у Центральній Європі.

Ось така, малята, казка – вибір блазня президентом, виходить, ще не межа очманіння: у лютому 2022 року, перед вторгненням орків, 44% словаків звинувачували у напруженні на українських кордонах НАТО та США, лише 33% звинувачували росію…

Колись знаного римлянина, консула Цицерона довів до білої гарячки організатор замаху на Республіку Катілліна, який спокійно відвідував сенат після викриття злочину. «O tempora, o mores!  — Що за часи, що за звичаї!?»,  ̶  кричав пан Марк Туллій, вражений безвідповідальністю колег.

Ми німуємо. Вражені не менше.