Сьогодні ми вшановуємо найбільше творіння української нації – незалежну і вільну Українську державу
32 роки тому ми утвердили своє право бути господарями у власному домі.
Я пишаюся нацією, до якої маю честь належати. Нам вистачило сили і єдності зробити цей незворотний крок. Ми обрали державність як призначення для своєї землі і як талан для кожного з нас. Наш вибір не міг бути інакшим, бо за плечима у нас, як янголи-охоронці, стоять наші великі предки.
Вони залишили нам не лише рядки у літописах. Від них ми успадкували духовну силу і особливу українську ідентичність, народжену у славі, трудах і терпінні багатьох поколінь.
Русь-Україна сама вільно обрала собі віру і князь Володимир хрестився не вождем підкореного племені, а володарем держави, що простяглася від Кримського Корсуня до Балтійського берега. Союзу з тією давньою Україною шукали і Візантія, і мусульманський світ, і європейські держави.
З тих віків у наші серця прийшла впевненість – ми можемо самі визначати свою долю, ми можемо бути рівними серед рівних у колі інших народів. З тих часів височить над Києвом Свята Софія, в якій щороку у цей день звучить молитва за нашу державу.
Українська козацька держава передала нам тверде переконання – кожен має свої права і вольності, кожен має шляхетний обов’язок боронити їх. Там наші предки пройшли науку честі і гідності, рівності і демократії. Перша в Європі Конституція Пилипа Орлика – безсмертна слава української мислі і української свободи. Вся наша подальша історія засвідчила – в народній пам’яті прагнення свободи залишилось назавжди.
Пророче Шевченкове слово, праця мислителів і подвижників наших від Франка і Грушевського до Хвильового і Стуса вселила в нас непохитну віру в Україну. Неопалимою купиною освітлює ця віра весь наш пройдений і майбутній шлях. У найтяжчі часи наші батьки і діди не зреклися її.
Найбільші в людській історії трагедії випробовували нашу націю у минулому столітті. Двома світовими війнами, Голодомором і Голокостом, нищенням духовних святинь чужі імперії хотіли перетворити нашу землю на свою покірну окраїну. Між 1914 і 1945 роками в Україні загинули кожен другий чоловік і кожна четверта жінка. Дерево нашого роду втратило багато кращих гілок.
Прагнення бачити свою країну вільною дало сили підняти Україну з руїн. Післявоєнна відбудова Хрещатика і Донбасу, старти дніпропетровських ракет і вихід у море миколаївських кораблів, рекордні таврійські врожаї і злети «Руслана» та «Мрії» – це кроки на шляху до української державності. Її наближали відкриття наших вчених, унікальні операції українських хірургів, поетичне українське кіно, чесні і мудрі книги – все, що створене генієм і працею народу.
Самостійна Україна залишалася метою життя мільйонів наших співвітчизників, розкиданих по далеких світах. Заради неї вони берегли в собі все українське. Вони несли світові правду про Україну, простягали руку допомоги, разом з нами раділи нашій перемозі.
Всі ми хочемо зберегти найдорожче: дітей і родину, мир і спокій, працю і добробут, надію і віру. Ми знаємо – це зроблять тільки повага до людської гідності, свобода, демократія і справедливість. Це наші цінності. В них – наша єдність, в них – наша сила.
Ми не просто бачимо своє майбутнє в Об’єднаній Європі. Успіх України здатен відкрити нові горизонти для всього нашого континенту. Вірю, що вже скоро без України не можна буде уявити ні нового обличчя Європи, ні її кордонів, ні ролі у сьогоднішньому світі.
І найголовніше. Нація пробудилася. Мільйони людей відчули себе громадянами, піднялися до високої відповідальності за державу, за родину і за власну долю. Ми стали сильнішими духом, бо побачили – все залежить від нас.
Ми зможемо подолати всі труднощі. У нас досить таланту і сили здійснити задумане. Головне, шановні, бути єдиними. Розділені ми не можемо нічого. Разом ми можемо все.
З святом вас, дорогі співвітчизники!
Щастя і процвітання вільній незалежній соборній Україні!
Слава Вам, слава кожному із нас, слава Господу Богу і слава Україні!
Ми – переможемо!
