Сталінський терор розпочався з «очищення» Ленінграду від колишньої аристократії
У 1936 році спадкоємець "вождя світового пролетаріату" Іосіф Джуґашвілі-Сталін організував чистку місті на берегах Неви.
Аргументованою ним причиною масового терору населення Ленінграду стало вбивство його партійного protégé Сєргєя Кірова.
Сталін винайшов спосіб, який здавався йому тонким з політичної точки зору – обмін паспортів; старі царські документи совєти остаточно відмовилися визнавати, як і визнавати громадянами СССР їхніх безпосередніх власників.
Цей удар був здійснено здебільшого проти колишньої аристократії, яка так-сяк змогла прилаштуватися до нових соціально-економічних і громадсько-політичних умов.
Десяткам тисяч людей, головним чином дворянам, стали відмовляти у наданні совєцьких аусвайсів, навіть попри те, що ці дворяни давним-давно вже були сумлінні службовці кровожерливої кремлівської системи більшовиків із дешевими портфелями зі свинячої шкіри.
Але й цього Сталіну виявилося мало: за відмовою у паспорті настала негайна висилка до холодного Сибіру чи пекучого Туркестану.
Наслідки тих подій на прикладі композитора Дмітрія Шостаковича доволі яскраво змалював російський поет-імажиніст і близький друг Сєргєя Єсеніна Анатолій Марієнґоф у своїй "Безсмертній трилогії".
«В те дни Ленинград плакал. Незадолго до этого Шостакович получил новую квартиру. Она была раза в три больше его прежней на улице Марата. Не стоять же квартире пустой, голой. Шостакович наскреб немного денег, принес их Софье Васильевне и сказал:
- Пожалуйста, купи, мама, чего-нибудь из мебели.
- И уехал по делам в Москву, где пробыл недели две. А когда вернулся в новую квартиру, глазам своим не поверил: в комнатах стояли павловские и александровские стулья красного дерева, столики, шкаф, бюро. Почти в достаточном количестве.
- И все это, мама, ты купила на те гроши, что я тебе оставил?
- У нас, видишь ли, страшно подешевела мебель, – ответила Софья Васильевна.
- С чего бы?
- Дворян высылали. Ну, они в спешке чуть ли не даром отдавали вещи. Вот,скажем, это бюро раньше стоило...
И Софья Васильевна стала рассказывать, сколько раньше стоила такая и такая вещь и сколько теперь за нее заплачено. Дмитрий Дмитриевич посерел. Тонкие губы его сжались.
- Боже мой!..
И, торопливо вынув из кармана записную книжку, он взял со стола карандаш.
- Сколько стоили эти стулья до несчастья, мама?.. А теперь сколько ты заплатила?.. Где ты их купила?.. А это бюро?.. А диван?.. и т.д.
Софья Васильевна точно отвечала, не совсем понимая, для чего он ее об этом спрашивает. Все записав своим острым, тонким, шатающимся почерком, Дмитрий Дмитриевич нервно вырвал из книжицы лист и сказал, передавая его матери:
- Я сейчас поеду раздобывать деньги. Хоть из-под земли. А завтра, мама, с утра ты развези их по этим адресам. У всех ведь остались в Ленинграде близкие люди. Они и перешлют деньги – туда, тем... Эти стулья раньше стоили полторы тысячи, ты их купила за четыреста, – верни тысячу сто... И за бюро,и за диван... За все... У людей, мама, несчастье, как же этим пользоваться?.. Правда, мама?..
- Я, разумеется, сделала все так, как хотел Митя, – сказала мне Софья Васильевна.
- Не сомневаюсь.
- Что это?..
- Пожалуй, обыкновенная порядочность. Но как же нам не хватает ее в жизни! Этой обыкновенной порядочности!», – пише Анатолій Марієнґоф.
Своєю чергою, "Останній Бастіон" нагадує читачам, що 80 років тому більшовицька Червона армія напала на Фінляндію, маючи гарантії недоторканості своїх територіальних зазіхань від країн демократичного Заходу.
