Столиця у вогні: як Київ пережив моторошну катастрофу
У переважної більшості українців нещодавні вибухи у Балаклії, Калинівці та Дружбі викликають занепокоєння.
І недаремно! Адже вони, як і багато інших подібних випадків, застали мешканців зненацька. Завдяки тому, що українські військові захищають мирне небо на Донбасі, то ніхто не розраховує чути вибухи поруч – чи то на Харківщині, чи на Вінниччині, чи на Чернігівщині.
Однак людська доля непередбачувана, а саме тому українці зустрілися з несподіваними випробуваннями у вигляді вибухів на артилерійських складах. Подібна, але значно масштабніша, біда спіткала киян у червні 1918 року. Таких потужних вибухів Київ ще не мав, адже після них зруйнованою лишилася велика частина української столиці.
Військові склади на Звіринці (нині Печерський район) вміщували у собі понад 2 мільйони снарядів, що лишилися від колишньої Російської імперії. О 10 годині ранку, 6 червня 1918 року, пролунав перший вибух. Сполошені мешканці Києва відразу не зрозуміли, що трапилося – чи то землетрус, адже хвилі вибухів просто звалювали з ніг, чи то знову більшовики обстрілюють місто, як то було на початку лютого 1918 року.
Протягом дня трагедія лише набирала обертів. Детонація за детонацією завдавали ще більшої шкоди Києву. Звіринець палав, над містом зависла густа хмара диму. Влада Української держави відразу направляла у район катастрофи пожежні частини, санітарні бригади, працівників державної охорони та військових.
З усіх сторін Звіринця вибігали скривавлені кияни, вони в паніці покидали свої домівки, які безжально руйнувалися снарядами. Попри зростання кількості вибухів та розростання пожежі, сотні мешканців відчайдушно поверталися у Звіринець, аби врятувати своїх рідних та близьких. Очікувано, що у місті відразу розпочалася паніка, яку спинити не змогла ні місцева влада, ні уряд Скоропадського. Незважаючи на смертоносні вибухи на вулицях міста, свою діяльність розпочали мародери.
Дмитро Донцов – ідеолог українського націоналізму, який на той момент працював директором Українського телеграфного агентства, став очевидцем цих подій та описав їх у власному щоденнику:
У Києві продовжувала зростати паніка. Різного роду чутки поширювалися серед киян, що змушувало їх залишати столицю та прямувати до передмість. Спочатку існувала версія, що вибухи з хвилини на хвилину можуть повторитися, згодом хтось почав поширювати версію, що в Звіринці стався викид отруйних газів. Через останню версію натовп навіть захопив державний склад з протигазами.
Очевидці описували, що на місці катастрофи їх чекала пустеля у вогні. Пожежники та санітари ще під час вибухів намагалися рятувати сотні життів. Близько 15-ої години вибухи стихли. На місце трагедії прибув тодішній керівник Української держави гетьман Скоропадський, який розпорядився виділити на надання першої допомоги 500 тисяч карбованців. Місцева влада почала організовувати пункти допомоги постраждалим – надавала їжу, медичну допомогу, місце ночівлі тощо.
В Інструкторській школі старшин і на території сучасного стадіону "Олімпійський" розгорнули для вимушених безхатченків притулки та пункти харчування - видавали хліб, гарячу страву, консерви. Окрім того, пункти харчування відкрили на Печерському базарі, у Видубицькому монастирі, Печерській лаврі, Контрактовому будинку. Там щодня одержували їжу кілька тисяч людей.
Вже 8 червня Українське телеграфне агентство повідомляло про приблизні цифри втрат: 200 загиблих та понад тисяча поранених, знищено 21 склад із вибухівкою та 900 будинків на Звіринці, а отже безпритульними лишилося близько 10000 людей. Тоді ж агентство повідомляло, що розслідувати ці події взялося відразу чотири структури: німецьке командування, українська військова влада, прокуратура та міліція.
Найпоширенішою версією причини трагедії на Звіринці є диверсія більшовиків. Останні були дуже зацікавлені, аби дестабілізувати ситуацію в Києві та вибити звідти німців і гетьманську владу. Сам гетьман Скоропадський у своїх спогадах писав, що незважаючи на серйозні зусилля слідчих, справжню причину трагедії влада встановити не змогла. Подальші події, що відбувалися на території України змусили відкласти пошуки причин, а тому і досі ми не знаємо, що ж трапилося зі складами на Звіринці.
Натомість можемо зробити висновки, що суспільство потребує більшої уваги та безпеки. Влада, військові та громадяни не повинні втрачати пильність навіть на секунду. Якщо нещодавні вибухи вимагали проводити широкі евакуації (Балаклія, 2017 рік – 19,500 осіб; Калинівка, 2017 рік – 30,000 осіб; Дружба, 2018 – 12,500 осіб), то трагедія на Звіринці зруйнувала частину столиці та життя сотням українців. Важливо пам’ятати Київську трагедію та робити все, аби подібного лиха більше не знали українці.
