Зближення між Москвою і Пекіном має серйозні наслідки для життєво важливих інтересів Вашинґтона. Необхідно зрозуміти їхні можливі кроки.
Детальний аналіз загроз Заходу від азійської «вісі зла» підготували й оприлюднили у Китайському центрі Брукінзького інституту. Текст необхідно розглядати не інакше, як рекомендацію до дій для нової адміністрації 47-го президента США Дональда Трампа.
Економічна та дипломатична підтримка Китаєм ресурсної федерації, що триває не перший рік поспіль, дозволяє московії продовжувати агресивну війну проти України. Цей конфлікт геноцидного типу не лише підриває принципи суверенітету та територіальної цілісності, які лежать в основі глобальної стабільності, а й загрожує союзникам США по НАТО, ризикуючи втягнути Америку у воєнну конфронтацію в Європі.
Пекін і Москва поширюють наративи у країнах сумнозвісного «глобального Півдня» про остаточний занепад США й цілого Заходу, розвивають альтернативні ланцюжки постачання та фінансові інститути, щоб убезпечити себе від санкцій Америки. За підтримки Латинської Америки, Африки та частини Азії нова «вісь зла» прагне створити порядок, в якому роль США та їхніх партнерів буде зменшено, а авторитарні держави будуть вільні від міжнародного контролю та несприйнятливі до західних санкцій.
Російсько-українська війна та ескалація кризи на Близькому Сході, які різко відокремили США, їхніх союзників і партнерів від більшої частини решти світу, дали Пекіну та Москві імпульс у просуванні цих цілей. Хоча КНР чи РФ окремо не є надійним альтернативним полюсом, спільний китайсько-російський альянс привабливий для так званих серединних держав, включаючи Туреччину, Південноафриканську республіку, Бразилію, Іран, Мексику, Малі та інші, які вважають, що нинішній міжнародний порядок недостатньо враховує їхні голоси.
Про це свідчить висхідна популярність відверто антизахідного блоку БРІКС та китайського проєкту Шанхайська організація співробітництва. Інша проблема — поглиблення військового союзу КНР і РФ, що є викликом інтересам США не стільки в Європі, але в Індійсько-Тихоокеанському регіоні.
Хоча співробітництво між народно-визвольною армією Китаю та збройними силами росії, як і раніше, обмежене, існує значний потенціал для їхньої глибшої інтеграції; зокрема, за посередництва КНДР. Ці події ускладнюють стратегічне планування для США та їхніх союзників, враховуючи, наскільки дорогим і тяжким буде стримування скоординованих чи спільних військових операцій КНР та РФ.
Китаєм сучасних російських винищувачів, підводних човнів та систем протиповітряної оборони; закупівлі росією китайських напівпровідників, які у військових дронах і танках. Триває науково-дослідна співпраця у галузі штучного інтелекту, квантових обчислень та космічних технологій викликає серйозні проблеми безпеки для США.
Стратегічне партнерство комуністичного Китаю та ресурсної федерації московії зберігатиметься доти, доки кожна з країн вважатиме США своїм головним противником. У Вашинґтоні мають значний дефіцит довіри як з Пекіном, так і з Москвою, що створює проблеми для двосторонньої взаємодії, бо ні Пекін, ні Москва не вірять, що вони матимуть якусь вигоду, працюючи із Вашинґтоном над стримуванням впливу один одного.
США обмежені у своїх можливостях організувати китайсько-російський розкол, оскільки ні КНР, ні РФ не можна повністю підкорити чи змусити підкоритися. Було б дуже помилково намагатися залучити на свій бік одну чи обидві сторони за допомогою фундаментальних поступок, таких як схвалення претензій Китаю на Тайвань чи визнання окупації росією українських територій.
Таке умиротворення не лише підірве довіру до Вашинґтона з боку його союзників та партнерів, а й підштовхне Пекін, Москва та інші столиці авторитарних (тоталітарних) держав до участі у подальшій агресії. Ця агресія, вочевидь, набуває планетарних масштабів.
Але насправді, інтереси КНР і РФ попри тісні взаємини збігаються не повністю. Хоча Пекін і Москва розділяють мету послабити глобальний вплив Вашинґтона, у цих двох принципово різні стратегічні перспективи; бувши другою за величиною економікою у світі та найбільшою торгівельною державою, КНР набагато більше, ніж РФ, зацікавлена у регіональній та глобальній стабільності.
Китаю, зрештою, не вигідні затяжні конфлікти ні в Європі, ні на Близькому Сході, навіть, якщо Пекін схильний розглядати їх за більш серйозні проблеми для Вашинґтона, ніж для себе. Своєю чергою, Москва не зацікавлена у ролі молодшого партнера Пекіна і прагне розширити свою свободу стратегічного маневру, про що свідчать, серед іншого, її контакти з Тегераном, Нью-Делі та Пхеньяном.
Обидві країни бояться виявитися втягнутими у союз, який може поставити під загрозу їхнє незалежне прийняття рішень або залучити їх до війни, в якій вони не зацікавлені. Фактично, такі побоювання сприяли китайсько-совєцькому розколу під час Холодної війни.
Зрештою, всупереч заявам про партнерство «без кордонів», недовіра та суперництво глибоко вкоренилися у теперішніх китайсько-російських відносинах. Пекін має вигоду зі своїх двосторонніх зв'язків із Москвою, Пхеньяном та Тегераном, але він не зацікавлений у сталому існуванні чотиристоронньої «вісі зла».
Особисто китайському диктатору Сі Цзіньпіну не подобається посилення російсько-північнокорейського військового співробітництва та нещодавнє введення північнокорейських військ на Курщину для участі в агресії проти України. Альянс путіна та Кім Чен Ина створює небезпечний прецедент, оскільки поступ розвиненішої у воєнному відношенні Північної Кореї, натхненної гарантіями безпеки з боку РФ, безпосередньо загрожує стабільності найближчих сусідів Китаю, з якими Пекін хоче вигідно торгувати.
Попри те, що Пекін далеко не виправдовує очікувань України (і Заходу у ширшому значенні), він час від часу використовує свої канали зв'язку з Москвою, щоби сигналізувати про свої «червоні лінії» та очікування, наприклад, про свою незгоду з ядерною ескалацією в Європі. Китай також публічно заявив, що підтримує принципи державного суверенітету та територіальної цілісності, закріплені у Статуті ООН, але постійно нагадує про «возз'єднання» із Тайванем.
Ключові цілі США у китайсько-російському партнерстві повинні полягати у тому, щоби запобігти подальшому поглибленню цих відносин та активно протидіяти спробам Пекіна та Москви підірвати глобальне лідерство Вашинґтона і підтримку міжнародного порядку, заснованого на правилах. Ось, чом для досягнення цих цілей адміністрації Трампа слідує зробите наступне:
Озброївшися вищевикладеними порадами аналітиків, адміністрація Трампа може приділити пріоритетну увагу позитивному економічному порядку денному у Західній та Південній півкулі Землі та реформам давніх багатосторонніх інститутів, які зміцнять підтримку з боку країн, що розвиваються. Та чи готові піти на це у Білому домі?
Однак медіаагенція «Останній Бастіон» закликає своїх читачів не забувати, що комуністичний Китай не боїться трампівської Америки. Саме тому Пекін зміцнює свої позиції у всьому світі, Вашинґтону наразі немає чим відповісти на це.